ТРАНСЛІТЕРАЦІЯ ЧИ ЛАТИНСЬКА АБЕТКА ДЛЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

Ярослав Михайлишин

Попередні завваги
При транслітерації українських географічних та інших власних імен з кирилиці на латинку постають певні труднощі. Енциклопедія Українознавства (Сарсель) подає три різні транслітерації (до якої мови?). Ці труднощі, до певної міри, можна усунути, створивши для української мови латинську абетку. Тут не мається на увазі позбутися кирилиці, а лише надати латинській азбуці “право присутности”.
При такій “присутності” в нас латинки всі українські власні імена в мовах, які вживають латинку, мали би лише одну форму. Правдоподібно, вимова тих імен в різних мовах би була різною, але це нічого не міняє, бо так воно є й тепер. Власні імена мов, які вживають латинку, можна би писати в українських терстак так, як в оріґиналі, себто, латинкою. Не думаю, що це є зарадикальна пропозиція, бо вже тепер в Україні таке часто зустрічається.
Найбільше поширена комп’ютерна клявіятура, принаймні, на т. зв. заході, має 26 латинських букв. Англійська та багато інших мов вживають цю клавіятуру без змін, а деякі мови потребують менші, чи більші модифікації, що завжди пов’язане з певними невигодами, з якими ми добре знайомі. Тут пропонується латинська абетка для української мови, яка не потребує жодних змін в тій клявіятурі.
Основи пропонованої абетки
1. Абетка не має бути пристосуванням абетки якоїсь іншої мови, а повинна якнайбільше віддзеркалювати кирилицю.
2. Фонетичний принцип українського правопису повинен бути затриманий. Оскільки можливо, кожний звук повинен передаватися одною буквою, або тими самими сполученнями букв і кожна буква, чи сполучення букв, повинні представляти лише один звук.
3.  Букви, оскільки можливо, повинні передавати ті звуки, які вони передають в інших, головно, слов’янських мовах.
4. Відсутність понадбуквових знаків.
5. Комп’юторна клявіятура не потребує жодних приспосувань.
Українська латинка
В українській кирилиці 33 букви
а, б, в, г, ґ, д, е, є, ж, з, и, і, ї, й, к, л, м, н, о, п, р, с, т, у, ф, х, ц, ч, ш, щ, ь, ю, я, (вживається також апостроф та рідше знак наголосу). Їх пропонується передавати латинською абеткою так:
!. Букви              а, б, в, г, ґ, д, е, з, к, л, м, н, о, п, р, с, т, у, ф, х, ц
  як                      a, b, v, h, g,d, e, z, k, l, m, n, o, p, r,  s, t, u,  f,  x,  c
(baran, vona, holova, ganok, dax, zvuk, mova, pava, son, tut, fuga, xata, cukor)
2. Букви            и, і, й
  як                     y, i,  j       (lyce, joho, bilyj, kyj)
a)Тому, що буквам и та і найліпше відповідають латинські y та і, букву й передається як j. В той спосіб уникається плутанина (й в одному місці y, в іншому i і т. п.) й так воно є, здається, у всіх слав’янських мовах та багатьох европейських і інших.
б) Буква і в українській мові часом пом’якшує попередню приголосну, як в слові ніс (від нести), іншим разом ні, як в слові ніс (від носа). Питання, чи латинкою ми повинні писати njis (див. 5. нижче, де пропонується вживати j для знаку м’якшення) в першому випадку, а nis в другому (так само tjik від текти і  tik від току, voljiv від воліти і  voliv від воли), дискусійне. По мойому так, щоби зберегти правильну вимову цих слів.
3. Букви              ж,   ч,   ш,   щ
  як                      zh, ch, sh, sch (zhaba, vechir, mashyna, schaslyvyj)
Тут (з “економічних” причин) пропонується писати sch замість точнішого shch (в українській, здається, немає слів, в яких с стоїть перед ч).
4. Букви              є,  ї,   ю,   я
  як                       je, ji,   ju, ja     (jedvab, Kyjiv, junyj, jakir)
5. Букву             ь
  як                      j      (midj, blyzjko, kinj, ljaljka, xodytj, kinecj)
Це може здаватися незвичайним, але пишемо kоnjа, то чому не kinj. Зрештою, в хорватській вживається lj (iscelitelj, valjda, malj).
6. Апостроф пропонується вживати:
а) за існуючими правилами (b’je, ob’jizd, m’jaso, v’jazaty, pir’ja, bur’jan)
б) в словах, як z’hadaty (згадати), щоби їх відрізнити від zhadaty (жадати)
в) в словах, як Uzh’horod (Ужгород), в яких після ж є г
г) дж та дз часом вимовляються, як один звук (дзвін, джерело), іншим разом окремо (надземний, відживати), чи варта латинкою писати dzvin, dzhelelo та nad’zemnyj, vid’zhyvaty питання також дискусійне, по мойому - так.
Otzhe, proponujetjsja ukrajinsjka latynka z 26 bukv - a, b, c, d, e, f, g, h, i, j, k,  l. m, n, o, p, q, r, s, t, u, v, w, x, y, z. Dvi bukvy, q i w, mozhutj zdavatysja zajvymy, odnache vony znadobljatjsja dlja pysannja, holovno, vlasnyx imen, takyx jak Wagner, Quisling i t. p.
Кінцева заввага
Запропонована вгорі латинська абетка, здається, нічого не міняє, знаки кирилиці замінені знаками латинської абетки. Тут я пропоную деякі зміни. які би можна ввести. Напевно дехто може запропонувати ще інші корисні зміни до моєї пропозиції, про які я би радо хотів почути, не вважаю, що моя пропозиція є “останнє слово”.


http://www.ji-magazine.lviv.ua/luch/myxajlyshyn.htm

Українська латиниця як засіб представлення державної мови в міжнародному спілкуванні

Як написати бідному американцеві (китайцеві, парагвайцеві, камерунцеві) українські власні назви? За світовими стандартами та угодами (зокрема резолюціями ООН: іV/20 - "Про зменшення кількості екзонімів" та V/13 - "Про переважність національних офіційних форм географічних назв") власні назви в іншомовних текстах зберігають автентичне написання: San-Jose (місто в США), Cojіjo (провінція Канади), Katja (шоколадка фірми "Bossner"), Katowіce, Ajax, Juventus, Hong Kong, Нercules Poіrot тощо. Якщо ж вихідна форма написана нелатинською абеткою, то її заведено транслітерувати латиницею цієї жмови. Навіть назви національних меншин записуються за цими правилами. А ми ж держава - не чиясь колонія...

Втім, українці привчилися запопадливо калічити свої власні назви на догоду іншим під впливом російськоі мови, яка найбільше порушує це правило: Львів - Львов, Київ - Киев тощо. Тільки за "старшу" мову тепер править англійська. Ось так, наприклад, готель "Ukraіna" набуває англо-російського вигляду (правильно - Ukrajіna). Ось як добре ми знаємо державну мову. Ось як гаряче любимо "українську"... А про безглуздість словопотвори Kyіv (К'ів/Каів/Кийв/Киів) свідчить хоча б те, що самі ж англійці її не сприймають.

А як бути з читанням? Наприклад, англійський дво-знак ch [ч] може прочитуватись: [ш] (attach, Chіcago), [x] (Loch-Ness, Gallacher), [к] (Chrіsty). Отже, мрії фонетично підлаштуватися під іншу мову (тобто забезпечити "легке" - навіть для невігласів - читання) є нездійсненними. Справді, англійська літера y ("вай") трохи відрізняється від української и; англійська u - це не те саме, що українська у; англійська та українська е - це теж "дві різниці"... Недаремно навіть такі одіозні трансформаційні схеми, як таблиця Бібліотеки Конгресу США (LoC), хоч-не-хоч, змушені вводити нові букви-двознаки, яких немає в англійській мові: zh, kh тощо. Отож, залишитися в рамках англійськоі мови неможливо.

Тому для міжнародного запису українських реалій, які підлягають юрисдикції нашої держави, потрібна транслітерація в межах української ж мови (аналогічно до сербохорватської), а не транскрибування "старшою" мовою - адже основною вимогою офіційного спілкування (документи, телекомунікаційні мережі, інформаційні банки тощо) є еквівалентність кириличного та латиничного записів. Наприклад, в англійській транскрипції ("правило бур'яка", "феномен пана Коцького", "синдром Мартина Борулі", "хвороба Булькіна") Зайцев спотворюється в "Заітсева", Левитський "ототожнюється" з Левицьким, а Черняцький "помножується" аж ушістнадцятеро!

Офіційна назва Чехії англійською мовою - Czech Republіc. і ніхто не бідкається, що якийсь міфічний англомовний грамотійко прочитає це як "Кзеч". Не зламали язика англо-американці ні на іспанському Хіхоні (Gіjon), ні на словенській Любляні (Ljubljana), ні на боснійському Сараєві (Sarajevo). Хіба тільки ми не слов'яни і навіть не європейці?

Принципи та набутий досвід транслітерації були узагальнені Термінологічною комісією з природничих наук Київського університету імені Тараса Шевченка (ТКПН) та затверджені 18.10.1995 року Держстандартом України - єдиною повноважною інституцією України в цьому питанні. Розробка ТКПН була схвалена Комісією ВР з питань культури і духовності, Міжнародною конференцією з топоніміки (Київ, 1995), Міжнародним комітетом інституту відкритого суспільства (OSі/HESP), Міжнародною конференцією "Питання сучасної ономастики" (Дніпропетровськ, Україна, 1-3 жовтня 1997 року). Переваги цієї таблиці відзначили й фахівці з Лондонського університету та Британської бібліотеки. 11.07.1996 року Держстандарт доручив ТКПН внести зміни в українську частину міждержавного транслітераційного стандарту ГОСТ 16876-71 (Ст. СЭВ 1362-78), а згодом українська латиниця (УЛ) увійшла в Програму міждержавної стандартизації на 1998-2000 рр.

Ось транслітераційна таблиця УЛ (без транскрипційної частини):

А а - А а	Б б - B b	В в - V v
Г г - Gh gh	Ґ ґ - G g	Д д - D d
Е е - E e	Є є - Je je	Ж ж - Zh zh
З з - Z z	И и - Y y	І і - I i
Ї ї - Jі jі	Й й - J j*	К к - K k
Л л - L l	М м - M m	Н н - N n
О о - О о	П п - P p	Р р - R r
С с - S s	Т т - T t	У у - U u
Ф ф - F f	Х х - Kh kh	Ц ц - С с
Ч ч - Ch ch	Ш ш - Sh sh	Щ щ - Shh shh
Ю ю - Ju ju	Я я - Ja ja	Ь ь - J j**

* - на початку слова, після голосних та апострофа
** - після приголосних

Апостроф уживається перед йотованими ja, ju, je, ji, jo та на межі складених слів для розрізнення йотованих і сполук j із голосними: Volynj'avto.

Подана схема легко узагальнюється для білоруської та російської мов (мінімальні зміни у відповідних частинах ГОСТ 16876-71). Держстандарт Росії підтримав УЛ (лист N 510-34/268 від 12.05.1997) - навіть з огляду на те, що вона не зорієнтована на російську мову.

Практичний додаток до цього стандарту - комп'ютерна програма "Українська латиниця" (Свідоцтво N 21 ДААСП України). Доба папірусів минула - і щоб не "потонути" в інформаційному потоці, без такоі програми не обійтися під час роботи з численними інформаційними банками, документами та друкованою продукцією. Її замовили ряд установ і міністерств, серед яких - МВС України, Міністерство зовнішніх економічних зв'язків та головна бібліотека України - Національна бібліотека імені Вернадського.

Чи довго ще будемо в Європі такими собі Пилипом з конопель або тією Дунькою, які не тямлять (або не хочуть) написати свое ім'я державною мовою і зневажають відповідні конституційні норми та міжнародні угоди? Настав час увести латиницю і в український правопис - як це зроблено в Японії, Китаї, Болгарії та інших країнах із нелатинською графікою.

Максим ВАКУЛЕНКО,
кандидат фізико-математичних наук, доцент Київського державного
лінгвістичного університету

http://hostmaster.net.ua/docs/UL.html

ЛАТИНСЬКА ТРАНСЛІТЕРАЦІЯ ЯК СКЛАДОВА ЧАСТИНА УКРАЇНСЬКОГО ПРАВОПИСУ

A. C. Д’яков, T.P. Кияк (Чернівці)

У зв’язку з наданням українській мові статусу державної постала необхідність формування національної лексикографії та термінології. Виникла необхідність у складанні загальних та термінологічних словників, які б відповідали світовим стандартам з метою вивести національну лексикографію на світовий рівень. З іншого боку, в умовах незалежності України гостро постає проблема міждержавних контактів, спілкування окремих людей та цілих колективів на різних рівнях. Це породжує в свою чергу потребу однозначної комунікації, яка залежить також від правильної передачі іноземними мовами українських власних назв. Усі ці завдання тісно пов’язані з проблемами розвитку національної орфографії та її відображення у мовах народів Європи, та взагалі, у мовах всіх народів, які користуються латинізованими алфавітами.

Латинська графіка користується у світі великим авторитетом, що ж до своєї досконалості, то вона аж ніяк не поступається кирилиці. Проте мова зараз не про це.

На жаль, до цього часу практично вся інформація про Україну, так само як і про інші частини колишнього Союзу, надходила за кордон лише через російську мову. Власні назви іноземними мовами передавалися у російському варіанті, при цьому вони нерідко набували спотвореного вигляду через численні розбіжності у фонетиці та орфографії російської мови та мови-продуцента. Транскрипція українських власних назв не була впорядкованою, стандартизованою: в різних мовах українські власні назви передавалися по-різному, залежно від орфографічних традицій тієї чи іншої мови. Навіть в одній мові одні й ті самі власні назви передавалися по-різному, бо єдиних правил фактично не існувало. Це дуже часто приводило до різного роду плутанини, непорозумінь.

Чому ж існують такі великі розбіжності при передачі наших власних імен засобами національних орфографій, тобто при пристосуванні їх до кожної конкретної мови? На це питання дуже гарну відповідь дав Л. В. Успенський, зазначивши, що «в мовах народів, які прийняли латинку, було багато звуків, яких римляни ніколи не чули. Доводилося шукати засоби для їх зображення. Та й «просвітники» винаходили свої прийоми самостійно і кожний на свій лад» [19:c.53]. Звичайно, зараз уже неможливо намагатися поламати багатовікові традиції та уніфікувати всі латинізовані системи письма. Необхідно створити власну систему латинської транслітерації, яка б не повторювала тих помилок, що мали місце при створенні латинізованих алфавітів, та яка б ґрунтувалася на орфографічних традиціях споріднених слов’янських мов.

У цій ситуації варто звернутися до наявного досвіду, особливо Японії, Китаю, Індії, арабських та деяких інших країн, де латинська графіка не є основною системою письма. Насамперед зауважимо, що в усіх цих країнах (особливо яскраво це видно на прикладі Китаю) створено чітку систему передачі слів рідної мови засобами латинської графіки.

Цікавим є досвід Китаю. У 1958 p. Всекитайські збори народних представників прийняли фонетичний алфавіт для китайської мови. «Хоч цей алфавіт ні в якому разі не замінює нинішню китайську ієрогліфічну писемність, на сучасному етапі йому відводиться досить значна роль» [12:3]. Ця роль зводиться до таких функцій:

1. Транскрибування китайських ієрогліфів з метою полегшення їх вивчення у початковій школі та при ліквідації неписьменності;

2. Транскрипційний запис текстів на «путунхуа» (китайська національна літературна мова), тобто використання алфавіту з метою поширення вимовних та інших літературних норм загальнонаціональної літературної мови;

3. Використання як загальної бази для створення писемностей мов національних меншин Китаю;

4. Транскрибування іноземних прізвищ, імен, географічних назв, наукових термінів тощо;

5. Використання для навчання іноземців китайській мові;

6. Використання при укладанні різного роду індексів, бібліографічних довідників, каталогів тощо;

7. Використання як бази для подальшої науково-дослідницької та експериментальної роботи в галузі реформи китайської писемності [12:3-4].

До речі, прийняття китайського фонетичного алфавіту має також велике міжнародне значення, бо він, «безсумнівно, покращить як передачу китайською мовою іноземних власних імен та географічних назв, так і транскрибування власних назв у документації та літературі, яка іде за межі КНР» [16: 50]. Китайці передають свої власні назви в європейських мовах, не пристосовуючи їх до кожної конкретної орфографії (див., наприклад: [24], а також [3, 5, 12, 16]).

У Японії також у 1937 p. урядом було створено латинізовану, систему Kunrei-siki. Існує ще інша система японської латинки, так звана система Hepburn. більше орієнтована на англійську орфографію (див. Додаток 6). «Латинській абетці та її японському варіанту зараз навчають в усіх японських школах, а її вживання все більше поширюється» [23:1]. Стосовно розподілу функцій цих двох систем можна сказати, що Kunrei-siki служить для внутрішнього користування. Ця система використовується переважно в навчальних цілях як фонематична транскрипція. Вона більше відображає написання японських слів силабічними системами письма хіраґана та катакана. Тоді як система Hepburn призначена для передачі японських власних назв в європейських мовах. Це насправді фонетична транскрипція і відбиває вона не стільки написання, скільки вимову японських слів.

Ідеальним варіантом транслітерації можна назвати два паралельних та рівноцінних алфавіти для сербохорватської мови. Фактично це єдиний алфавіт, який існує у двох різновидах — вуковиця (алфавіт на основі кирилиці) та ґаєвиця (алфавіт на основі латинки). Що стосується сербів, то вони надають перевагу першій системі письма, але хорватська латинка служить у Сербії своєрідною транслітерацією з кирилиці і має дуже широке практичне вживання. Насправді обидва алфавіти є взаємозамінними, і, знаючи обидві абетки, можна легко будь-яке сербське слово, писане кирилицею, переписати латинкою, і навпаки. Так само і в європейських мовах сербські власні назви передаються саме у хорватському варіанті. Ця система майже не знає ніяких винятків (див. Додаток 4).

Щодо досвіду Росії слід згадати, що вже давно робилися спроби

32

розробити чіткі правила передачі російських слів латинкою [7, 13, 14].

Як писав Л. В. Щерба, «це питання було вже давно поставлене життям перед російською культурою, але розв’язувалося воно по-різному: Академією Наук у 1906 p. — в дусі слов’янської єдності. Географічним товариством у 1911 p. — в англофільському дусі, з давніх часів поштово-телеграфним відомством — в дусі французької мови як традиційно міжнародної мови. До цих .трьох транслітерацій було додано у новітні часи ще дві -Зовнішторгу та Всесоюзного комітету стандартизації (ОСТ 8483, 16 X 1935 p.), обидві в основному в плані транслітерації Географічного товариства, тобто в англомовному дусі» [20: 119].

Російсько-латинську транслітерацію остаточно було розроблено у1951-1956 роках Інститутом мовознавства AH CPCP (див. Додаток 7). Ця система отримала «високу оцінку за кордоном як друга російська орфографія на латинській основі». [7:518-519]. ISO (International Standard Organization) y 70-x роках розробила власну систему російської латинки, у якій кожна літера російського алфавіту має свій однозначний відповідник, який складається лише з одного символу (див. Додаток 7), у той час як у системі AH CPCP припускаються різні варіанти йотованих літер залежно від позиції, а також позначення однієї літери двома символами (наприклад х, щ). Існує також російська транслітерація за системою ГОСТ 16876-71 «Транслитерация русских слов латинскими буквами». Розроблялися й інші варіанти російсько-латинської транслітерації (система Бібліотеки Конгресу США, система Королівського географічного товариства, тощо). Докладніше про це див. [14].

Проте, на жаль, жоден з вищеназваних варіантів російської латинки не має широкого практичного вживання. До того ж. у різних галузях російські слова пристосовуються до орфографії різних конкретних умов (y Бібліотеці Конгресу США російські слова і власні назви пристосовані до англійської орфографії, на міжнародному телеграфі — до французької). При перекладі навіть офіційних документів власні назви в абсолютній більшості випадків пристосовуються до кожної конкретної орфографії. A це шлях хибний, на наш погляд, бо він веде до різного роду розбіжностей, особливо якщо зважити на те, що в європейських мовах власні назви передаються в їх оригінальному написанні. До того ж, не завжди в такому .разі можна достоту відновити оригінальний напис власних назв, бо жодна з європейських орфографій не відповідає фонетиці російської мови на всі сто відсотків. Робити це доцільно лише у мовах з обмеженою кількістю складів, скажімо, у в’єтнамській, але ні в якому разі не в мовах європейських.

Така система передачі російських або українських слів латинкою припустима лише в художній літературі та в інших виданнях, розрахованих на пересічного читача, але ніяк не у наукових статтях та різних документах.

«Позитивним у цій системі є те, що географічна та бібліографічна практика слідують єдиним правилам читання і не вимагають особливих обмежень. Проте біда тут у тому, що алфавітний склад та орфографічні навички у різних народів різні [14: 97]. А це, на наш погляд, якщо мати справу з різними офіційними міжнародними документами, в умовах сучасної міжнародної інтеграції неминуче приводитиме до плутанини й розбіжностей.

Головним ґанджем латинської транслітерації для російської мови є відсутність єдиного стандарту для всіх галузей життя, тому й жоден з варіантів не має такого широкого застосування, яке має китайський фонетичний алфавіт чи японські системи Kunrei-siki та Hepburn. Фактично кожний російський варіант застосовується лише вузьким колом осіб, a переважній більшості носіїв російської мови ці варіанти незнайомі, й останні передають російські власні назви, скоріше користуючись не стільки тими чи іншими правилами, скільки власним досвідом. Нам не можна йти таким хибним шляхом, тому ми пропонуємо більше уваги звернути на досвід таких країн, як Сербія, Китай, Японія, тощо і створити єдину стандартну систему на всі випадки життя.

«Транслітерація може та й повинна бути міжнародною через те, що вона не орієнтується на якийсь конкретний національний алфавіт, тоді як практична транскрипція виходить саме з якогось певного алфавіту та правил читання його літер і сполучень, які прийняті для даної орфографії» [113:

379]. «Головна відміна транслітерації від практичної транскрипції полягає, насамперед, у незалежності першої від асортименту літер певного національного алфавіту» [14 : 97].

Стосовно української мови слід зазначити, що помилковим було б намагання «припасувати» власну назву до особливостей орфографії кожної мови. Правильніше застосувати ad hoc принципи раціонального узгодження між різними мовами, що користуються латинським шрифтом. До того ж, як підкреслював сам О. О. "Реформатський, «при використанні різними народами однієї й тієї ж алфавітної основи, наприклад, латинської, навіть при різниці в орфографічних системах та реальному складі абетки питання, як правило, розв’язується на користь збереження оригінального написання власних назв... Питання про те, як повинен читати, наприклад, англієць Milano, Paris, Budapest, Krakуw, Kecskemet тощо надається навичкам читачів і правилами Читання, як правило, не реґулюється» [14 : 96]. Більше того, тут слід додати, що європейців цікавить не стільки вимова, скільки написання власної назви: до того ж, не завжди можна правильно вимовити слово з іншої мови, обмежуючись артикуляційною базою своєї мови. І ще одне: як бути з документом, написаним одночасно кількома мовами, якщо всі вони використовують алфавіт на основі латинки? А якщо цитувати український текст або вказувати бібліографічні джерела мовою оригіналу в зарубіжному виданні? Чи надсилати телеграми українською мовою за

34

кордон? Як тут передавати українські власні назви, якій мові надавати перевагу? Однозначної відповіді на ці питання неможливо дати, якщо не буде вироблено єдиних правил передачі української мови латинкою, необхідного однозначного еталону, за словами О. О. Реформатського [14 : 97].

Отже, тут варто врахувати такі три фактори:

1) необхідність створення опосередкованої транслітерації, що більш-менш відповідала б потребам головних європейських мов, а з іншого боку, повністю відповідала б усім тонкощам української фонетики й орфографії;

2) доцільність орієнтації на мови сусідніх з Україною народів, насамперед споріднені слов’янські мови;

3) наявність досвіду і традицій інших слов’янських мов, що користуються латинським шрифтом (насамперед польської, чеської та сербохорватської). Ще О. О. Реформатський пропонував «вибирати літери з наявних реальних алфавітів, особливо ... латинку слов’янських мов. Цей шлях, — на думку вченого, — не тільки дає найпростіше й найзручніше розв’язання питань транслітерації, а й слідує багатовіковим випробуваним традиціям» [14 : 97].

Чому саме слов’янські варіанти латинського алфавіту повинні бути основою для транслітерації?

Річ у тім, що саме слов’янські алфавіти (польський, чеський, словацький, хорватський, словенський) набагато краще відповідають фонетиці української мови, ніж будь-який західноєвропейський. Жоден із західноєвропейських алфавітів неможливо максимально наблизити до української орфографії та фонетики. Якою б популярною не була, скажімо, англійська мова, — ніхто не дасть твердої гарантії, що мода на англійську мову завтра не пройде, як вона пройшла свого часу на латинську або французьку мови, які також колись вважалися міжнародними. А транслітерація не повинна залежати від моди на ту чи іншу мову. Вона повинна створюватися один раз і назавжди. До того ж, українська латинка на базі слов’янських алфавітів підкреслить тісний зв’язок України з Центральною Європою, а також єдність усіх слов’янських культур.

Транслітерація, за визначенням 0. 0. Реформатського, це «перекладення літерного напису однієї мови або однієї системи графіки графічними знаками іншої системи» [13 : 378]. I ще: «Наукова транслітерація повинна будуватися за принципом взаємооднозначної відповідності між транслітераційними знаками та графемами оригіналу. Це забезпечить стовідсоткову можливість зворотного переведення транслітерованого запису» [8 : 262]. В такому разі слід зазначити, що в українській транслітерації треба забезпечити різницю при передачі засобами латинки літер е та є; и, і та ї;

г та ґ, наявності або відсутності апострофа тощо.

При створенні латинізованих алфавітів або транслітерацій слід

виходити з трьох принципів раціонального алфавіту:

1. Кожній фонемі в будь-якому алфавіті може відповідати не більше ніж одна літера (сполучення літер). He повинно бути дублюючих літер для одного звука та літер, які читаються по-різному, якщо ці звуки — різні фонеми.

2. Слід у розумних пропорціях чергувати сполучення літер та діакритичні знаки: не слід захоплюватися діакритикою, а з іншого боку, не слід кидатися в іншу крайність і позначати всі специфічні звуки сполученнями. Тільки якщо звук важко зобразити однією літерою з діакритичним знаком, можна вводити сполучення.

3. Небажано вживати літери нелатинського походження, які запозичені з інших систем письма, або вигадані. Тут не йдеться про ліґатури типуæ або œ, що зустрічаються як у латинській мові, так і в багатьох сучасних європейських мовах, і які можна легко розділити на складові елементи. Мова йде саме про нові літери, які вживалися у багатьох алфавітах мов народів СРСР у 20-x — 30-x роках. ВЦК НА (Всесоюзний Центральний Комітет Нового алфавіту), незважаючи на його заслуги у розробці нових систем письма, продемонстрував усьому світові скоріше те, як не треба створювати алфавіти на латинській графічній основі, коли в нові алфавіти було запроваджено велику кількість нових літер [3, 11, 22]. Це також, на наш погляд, хибний шлях створення латинізованих абеток, бо він створює додаткові труднощі для технічних засобів друку за межами даної країни, і взагалі суперечить західноєвропейській та світовій традиції.

Слід також звернути увагу й на естетичний бік транслітерації, бо вона розрахована насамперед на широке практичне вживання, а тому є другим українським правописом, фактично, українським варіантом латинки. Тому українські написи у будь-якому національному латинописному тексті не повинні виглядати монстрами, особливо це стосується німецької мови з її занадто громіздкими сполучення типу sch, tsch тощо. He повинно бути у новій транслітерації «заумних» діакритичних знаків або сполучень. He варто вживати як літери чи діакритичні знаки лапки, двокрапку (вісарґу), інші допоміжні символи.

Ще 0. 0. Реформатський рекомендував уживати у транслітерації такі додаткові літери, які «наявні у нормальних алфавітах народів, що користуються латинкою», без жодних «особливих пунсонів» [14 : 100], аби зробити новий алфавіт легким для засвоєння.

Говорячи про принцип української транслітерації, зазначимо, що вона має бути більш фонетичною, ніж традиційна українська абетка. Адже остання, на відміну від, скажімо, сербської кирилиці, де кожний звук зображується не більше ніж одним літерним позначенням, не є суто фонетичною, бо там є йотовані літери, які частково дублюють нейотовані голосні та літеру й. Тому варто продемонструвати співвідношення

36

української латинки не тільки з українськими літерами, а й з українськими фонемами (див. Додаток 3 [4, 18, 21].

Слід також урахувати умови транслітерації, висунуті 0. 0. Реформатським: 1) інтернаціональний характер; 2) однозначність 3) оборотність, тобто можливість переводити назад в оригінальний напис; 4) регульованість елементарними правилами, для засвоєння яких не вимагається знання мов, правил національних орфографій, ані знайомства з лінгвістичною термінологією. «Така система письма не пов’язана з асортиментом певної латинописної мови й може бути побудована на принципах економної та послідовної графіки» [14 : 97].

Від себе хочемо додати ще одну умову — універсальність пропонованого варіанта, тобто він повинен мати дуже широке поле функцій: від фонематичної транскрипції українських слів у науковій літературі до практичного вживання у різноманітній документації.

В основу української транслітерації може лягти латиниця чеського зразка, а в основу телеграфного варіанта — польський варіант латинки.

Виходячи з цих методологічних засад, можна розробити проект можливого транслітераційного стандарту.

1. Доцільно спершу порівняти алфавіти різних мов (у нашому випадку — це англійська, німецька, французька, румунська, угорська, чеська, польська, сербохорватська та литовська мови) (див. Додаток 1, а також [1, 2, 9, 15, 17, 22, 25]. По-перше, впадає у вічі суттєва розбіжність цих алфавітів, відзначав Л. В. Успенський [19 : 53-55]. По-друге, жоден з них не відбиває повністю особливості українських звуків. Наприклад, лише в польській мові наявний звук, що відповідає українському и. Певен, що варто запозичити польський варіант написання у. До того ж у багатьох інших мовах цей звук досить близький до українського «и» і тому не слід передавати його через і або е.

2. Навряд чи доцільно українські африкати передавати поєднанням літер (хоча це для окремо взятої мови могло бути більш прийнятним), якщо на європейському терені вже давно функціонують усталені варіанти. Тому букву ц варто передавати через c, ч — через č, щ — через šč. Тоді для ж доцільно застосувати чеський і хорватський варіант ž. Звідси українське дж передається через dž.

3. Правильно було б диференціювати звук в на початку та в кінці складу. Це добре засвідчить писемна передача в на початку складу через v і в кінці складу (слова) через w. Тому наша столиця мала б такий вигляд написання: Kyiw. Отже, буква W засвідчує приглушеність звука [в] в кінці складу та його сонорний, напівголосний характер. Проте доцільність диференціації алофонів [v] та [w] — це предмет окремої дискусії через те, що звук [w] ніколи в українській мові не стоїть перед голосними.

4. 3 метою фіксації пом’якшення приголосного слід застосовувати діакритичний знак (’) праворуч від літери, наприклад, Irpin’. Враховуючи фактор неминучого пом’якшення приголосних звуків перед голосним і, пропонуємо знак пом’якшення у таких випадках не писати. Таким чином, враховується також існування напівпом’якшених приголосних як варіантів фонем. Для економії місця, та якщо це дозволяють технічні засоби, для літер c, s, z, n пом’якшення можна передавати також за допомогою акути, як це роблять поляки (відповідно, ć, ś, ź, ń). Укитайському фонетичному алфавіті, наприклад, також дозволяється використання дублетних варіантів для ch, sh, zh та ng (відповідно — ĉ, ŝ, ž, ŋ) «з метою скорочення тексту та економії часу» [16 : 43].

5. Йотовані звуки слід передавати через поєднання j із відповідними голосними. Стосовно йотованих голосних варто зробити ще одне уточнення:

якщо даний голосний звук розташований після приголосного, то він передається через пом’якшення цього приголосного (наприклад, T'ačiw).

6. Звукосполучення кс можна передавати безпосередньо через ks.

7. Виходячи з принципів раціоналізму та уніфікації, пропонуємо не диференціювати сонорний звук j та нескладовий звук і. Тому в двох дещо неідентичних позиціях jabluko та kraj уживаються однакові літери.

8. Подовжені приголосні, що передаються на письмі через подвоєння, варто писати латинським шрифтом теж шляхом подвоєння.

Певні труднощі можуть виникнути при погребі передачі українських власних назв без діакритичних знаків (наприклад, телеґрафний стиль). У цьому випадку можна запропонувати відповідні дублети: č = cz (польський), ž. = sh (німецький) (Тут небажано вживати zs — угорський варіант), бо є Rozsil'na, де зс читається окремо; з іншого боку, в нас майже ніколи не зустрічається сполучення сг), в крайньому разі — zx, s = sz (польський); љč=szcz. Аналогічні дублети існують у багатьох алфавітах, наприклад, у німецькому (д=ae, ö=oe, ü=ue, ß=ss).

Проте такі дублетні варіанти слід уживати дуже обмежено, у крайніх випадках, коли технічні засоби друку або іншого способу передачі інформації дійсно не дають можливості використовувати діакритичні знаки.

Пом’якшення у спрощеному варіанті можна передавати через j після приголосного, що може стати навіть загальною нормою замість діакритичного знака пом’якшення, бо літери й та ь фактично дублюють одна одну: м’який знак ніколи не стоїть в українській мові після голосних, як і «йот» майже ніколи не стоїть після приголосних. Цікаво, що цей факт уперше було помічено слов’янським ученим Ю. Крижаничем понад 300 років тому. У зв’язку з цим він пропонував вилучити з руського алфавіту літеру й і вживати замість неї ь та писатикраь, речь, стоь, пеьте, тощо [6 : 76].

Саме так зараз уживають літеру j хорвати, де вона не тільки означає звук [j], а й виступає як «м’який знак» у сполученнях lj та nj. Проте, чи варто так робити стосовно української мови — це також справа окремої дискусії.

Головні пропозиції можна реалізувати в пропонованому алфавіті, що відповідає як українському, так і алфавітам багатьох інших європейських мов.

Таким чином, транслітерація українського алфавіту латинкою має бути стандартизованою й універсальною.

Л. В. Щерба відзначив такі функції транслітерації:

1. Для ідентифікації особистості (на суді, в банку, у торгівлі, на пошті);

2. Для ідентифікації суден далекого плавання;

3. Ha географічних мапах і різного роду міжнародних списках населених місцевостей, у міжнародному поштово-телеграфному зв’язку.

4. У міжнародних бібліографіях, де за відсутності єдності транслітерації часто абсолютно неможливо знайти того чи іншого автора [20 : 119]. 0. 0. Реформатський додає: для «складання міжнародних прейскурантів та каталогів, проспектів доповідей на міжнародних конференціях і з’їздах та ідентифікації особистості у галузі паспортизації» [14 : 9].

Від себе додамо: для ведення різноманітної міжнародної документації, для написання українських адрес у міжнародних поштових кореспонденціях, для написання міжнародних телеграм українською мовою, для складання географічних та топографічних мап взагалі, для вживання українських власних назв у науковій літературі, енциклопедичних виданнях, різних довідниках, навіть у газетах. та інших часописах, у перекладах української літератури європейськими мовами і т. д. Виняток можна зробити лише для власних назв, які вже добре відомі за кордоном, і написання яких уже давно закріпилося в цих мовах (як, наприклад, назви деяких європейських столиць в англійській мові: Warsaw замість Warszawa, Prague замість Praha тощо), але робити це слід дуже обережно, інакше це може привести до різного роду розбіжностей і, як наслідок, — до плутанини та непорозумінь.

Тому український варіант латинки має бути стандартизованим та уніфікованим, тобто єдиним для всіх галузей, для всіх сфер життя. А через це українська латинська транслітерація повинна бути складовою частиною орфоґрафії, національним варіантом латинки, фактично, другим українським алфавітом. Тому ми пропонуємо такі заходи, пов’язані з запровадженням транслітерації.

1. Внести відповідні доповнення до Закону про мови стосовно системи української транслітерації, згідно з якими ця система повинна бути єдиним способом передачі українських власних назв латинкою. Виходячи з цього, пропонуємо дублювати латинкою власні назви на шляхових дороговказах, назви вулиць у великих містах, топоніми на географічних та топографічних мапах, тощо. Написи на товарних знаках теж повинні бути зроблені

латинкою, особливо це стосується експортних товарів Слід також дублювати назву країни латинкою на поштових марках, штемпелях тощо як це робиться в інших країнах з нелатинською ґрафікою Назви суден далекого плавання також повинні дублюватися латинкою

2 Правила передачі українських слів латинкою слід закріпити у новому виданні «Українського правопису» окремим розділом

3 Зробити систему української транслітерації обов’язковою для вживання в усіх установах України

4 Запровадити обов’язкове вивчення української латинки в усіх навчальних закладах України, як це робиться у Китаї, Японії, Греції, Сербії та деяких інших країнах. З українським стандартним варіантом латинки слід також знайомити закордонну аудиторію там, де вивчається українська мова, насамперед це стосується діаспори

5 Виходячи з першого, слід ідентифікувати правила передачі українських спів латинкою в Україні та в діаспорі

6 Створити умови для передачі необхідних додаткових літер на комп’ютерах, друкарських машинках з латинкою, у друкарнях, на телеграфі тощо, скориставшись досвідом Чехії, Хорватії або Литви

Особливу увагу слід звернути на топоніми в місцях компактного проживання національних меншостей. Тут постає проблема: згідно з якими орфографічними правилами передавати ту чи іншу назву у третіх мовах У цьому випадку також слід звернутися до наявного досвіду В багатьох країнах для цього використовується орфографія державної мови. Тобто, наприклад, якщо в Україні ь. румунське село Ванчикауца, то передавати назву цього села в європейських мовах слід не в румунському написі (Vancicăuţă), а за правилами української транслітерації, тобто Vančykauca. Це можна пояснити так незважаючи на те, хто складає етнічну більшість у тому чи іншому населеному пункті, слід врахувати той факт, що даний населений пункт розташований на території України, де державною мовою ь українська Виняток можна зробити лише для мов-продуцентів, а також для тих мов, де історично склався традиційний національний варіант даного українського топоніма (наприклад, назву міста Чернівці можна й далі у німецькій мові передавати як Czernowitz, a в румунській мові — як Cernăuţi, але для всіх інших мов тільки як Černivci) Так само, наприклад румуни, передають у третіх мовах назви українських сіл на території Румунії в румунському варіанті написання Ще один виняток можна зробити для кримськотатарських топонімів і передавати їх у третіх мовах у кримськотатарському варіанті, оскільки кримські татари мають власну державність лише на території України

Щодо представників інших національностей, які є громадянами України, треба дати однозначну відповідь передавати їх прізвища та імена утретіх мовах слід згідно з орфоґрафічними правилами їх рідної мови, як це робиться в усіх цивілізованих країнах.

Література

1. Англо-русский словарь/ Сост. проф. В. К. Мюллер. — М. 1971. — 912 с.

2. Большой немецко-русский словарь/ Под рук. проф. О. И. Москальской. — М., 1969. — Т. 1-2.

3. Гиляровский Р. С., Грчвнин В. С. Определитель языков мира по письменностям. — М., 1965. — 375 с.

4. Івченко М. П. Сучасна українська літературна мова. — К., 1965. — 504 с.

5. Краткий китайско-русский словарь/ Сост. Г. М. Григорьев; под ред. проф. И. М. Ошанина. — М., 1962. — 632 с.

6. Лингвистические задачи/ Сост. В. М. Алпатов, А. Д. Вентцель и др. — М., 1983. — 223 с.

7. Лингвистический энциклопедический словарь. — М., 1990. — 685 с.

8. Маслов Ю. С. Введение в языкознание. — М., 1987. — 272 с.

9. Огієнко Іван. Повстання азбуки и літературної мови в слов’ян. — Жовква, 1938. — 300 с.

10. Парчевский К. К“ Ройзенблат Е. Б. Самоучитель французского языка. — М., 1970.

11. Письменность и революция. Сборник 1 (К VI пленуму ВЦК НА)/ Под ред.: Д. Коркмасова ( отв. ред.), К. Алавердова, С. Диманштейна, А. Нухрат. -М.; Л., 1933. — 236 с.

12. Прядохин М. Г. Пособие по изучению нового китайского фонетического алфавита. — М., 1960. — 22 с.

13. Реформатский А. А. Введение в языковедение. — М., 1967. — 542 с.

14. Реформатский А. А. Транслитерация русских текстов латинскими буквами/ Вопр. языкознания. -1960. — N» 5. — С. 96-103.

15. Садецкая А. С. Практический курс румынского языка. — М., 1971. — 400 с.

16. Сердюченко Г. П. Китайская письменность и ее реформа. -М., 1959. - 56с.

17. Славянски разговорник. — София, 1961.— 366 с.

18. Украинская грамматика. — Киев, 1986. — 360 с.

19. Успенский Л. В. По закону буквы. — М., 1979. — 240 с.

20. Щерба Л. В. Транслитерация латинскими буквами русских фамилий и географических названий. — М., 1940. — № 3 — С. 119.

21. Ющук И. Ф. Украинский язык для начинающих. — Киев, 1992. — 88 с.

22. Языки народов СССР: В 5-ти т./ Гл. ред. Виноградов В. В. -М., 1966-1968.

23. Dunn С. J. & Yanada S. Japanese. — London, 1965. — 312 р.

24. Нцlzer Ed. Österreichisher Unterstufenatlas. — Wien, 1989. — 182 S.

25. Srpskohrvatsko-ruski džepni rečnik /Prired. Branislav Grujić/. — Cetinje, 1970. — 268 s.

http://www.oocities.org/ukrterm/djakov_kyjak.htm

Ukrajinśke doktrynerstvo i Halyčyna Ukrajinśke doktrynerstvo i Halyčyna

© Vlodko Kostyrko, 2001

Sučasnyj stan Ľvova ta eventuaľna avtonomija Halyčyny sponukajuť do rozdumiv pro perspektyvu zaminy intruznoji doktryny ukrajinśkoji kuľtury na koncepciju, v kotrij kuľtura - ce konvencijne vyxovanńa ľudyny v dvox aspektax u sensi ellinśkoji paideji, tobto v značenni indyviduaľnomu ta suspiľnomu, dľa postijnoho ladu jak osnovy vśoho, ščo dijeťśa ta zmińujeťśa v hromaďanstvi. Zaraz my je svidkamy kryzy konvenciji, jaka dominuje v kuľturi halyćkoji cyvilizaciji. Kryzy, bo cyvilizovanisť je priorytetom meškanciv mista, ce šľaxetnisť povedinky miščan zhidno z miśkymy zvyčajamy. Čerez absoľutnu dominaciju bezvidpovidaľnoho kuľturnoho doktrynerstva halyćki mista i mistečka, zasnovani kolyś na magdeburźkomu pravi, staly sxožymy na tabory biženciv. Tuha ukrajinśkoho talibanu za po-seľanśky ujavlenymy kńažymy časamy postupovo, ale nevpynno materializujeťśa. Nezabarom ci hegemony xamstva, sala, pravoslavja otočať nas rujinamy cyvilizaciji, i my opynymośa v XIII stolitti, u tak zvanomu davńo-ukrajinśkomu Ľvovi - mriji pan-ukrajinśkyx arxeolohiv. Može vydatyśa dyvnym, ale xaos našoji dijsnosty cilkom vidpovidaje modeli kuľtury, prydumanij ukrajinofiľśkymy doktryneramy. Ukrajinśku doktrynu kurtury, tavro jakoji my nosymo, bulo importovano halyćkymy socialistamy z Rosiji razom z istoryčnym mitom. Holovnym doktrynerom i odnym iz najbiľšyx avtorytetiv sered todišnix ukrajinofiliv buv profesor Myxajlo Hruševśkyj. Do stolyci korolivstva Halyčyny i Volodymyriji z velykym kńazivstvom Krakivśkym vin pryjixav 1894 roku, ale do 1914 zalyšavśa rosijśkym piddanym, bo buv pryxyľhykom rosijśkoho federalizmu. Popuľarnisť idej socializmu, z našoji perspektyvy, mala objektyvni pidstavy v tamtim časi. Socialistyčnyj rux počynavśa u Ľvovi, Peremyšli, Stanyslavovi, Ternopoli z Pryjateliv Ľudu, Kosariv, Hrona Xliborobiv, Viľnyx Halyčan - nevelykyx tajemnyx orhanizacij, kotri stavyly sobi za metu povalenńa isnujučoho ladu, rozraxovujučy na pidtrymku seľan. U cij obojmi formuvalyśa novi polityčni naboji halyčan. 1848 roku dalyśa čuty perši slipi postrily. Rusyny orhanizuvalyśa u dvi syly: Ruśkyj Sobór ta Holovnu Ruśku Radu, ale podilylyśa na pjať taboriv. Ruśkyj Sobor buv daxom perevažno šľaxty ta arystokrativ rusynśkoho poxodženńa, ale latynśkoho obŕadu. Vony pryjńaly umovy vlasnoho žytťa, ale ne mohly vtekty vid vlasnyx ośahneń, bo kuľtura skladena ne tiľky z fizyčnoho svitu, ale j zi symvoličnoho tež. Dobročesťu šľaxetnoji ľudyny je suma jakostej, kotri robľať jiji zdatnoju vojuvaty ta komanduvaty. U normaľnomu ijerarxizovanomu suspiľstvi zavždy je prysutnij ideal šľaxetstva. Cej čolovičyj ideal zavždy bude nerozryvno povjazanyj iz potreboju hromadśkoho vyznanńa. Relihija, mova, mit, mystectvo naležať svitovi symvoličnomu. Kuľtura tež vyražaje aspekt racionaľnyj ta moraľnyj ľudśkyx včynkiv. Členy Soboru postanovyly zminyty svij latynśkyj obŕad na uniatśkyj ta pozytyvno vyrišyty spravu z nadanńam rivnyx prav narodnomu variantovi rusynśkoji movy z poľśkoju. LatynśkymRuśkyj Sobor zalyšyvśa v plani cyvilizacijnomu, bo aspekty instytualizacijni ta polityčni je vyrazom cyvilizaciji.

Pid dax Holovnoji Ruśkoji Rady uvijšly rusyny sxidnoho obŕadu, kotri v svoju čerhu podilylyśa na čotyry tabory. Adeptamy latynśkoji cyvilizaciji buly: tabir polityčnyx pryxyľnykiv federatyvnoji Reči Pospolytoji i tabir lojaľnyx do dynastiji Habsburgiv - rusyniv, ščo identyfikuvaly sebe tiľky z Halyćkym korolivstvom. Jixńe misce v istoriji, analohično Ruśkomu Soborovi, dorivnuvalo šansam, kotri daly jim jixni sučasnyky ta ideolohy vid istoriji. Do adeptiv orijentaľno-vizantijśkoji cyvilizaciji naležaly dva nastupni tabory, kotri riznylyśa miž soboju suspiľnymy ideolohijamy -konserwatysty i socialisty. Konservatysty vyvodyly svoji tradyciji vid bojar, kotri otrujily buly ostanńoho halyćkoho Ŕurykovyča - koroľa Jurija II, za spryjanńa latynizaciji Halyčyny. Vony sympatyzuvaly rosijśkomu carevi i buly pryxyľnykamy pravoslavja, jake nazyvaly ruśkoju viroju, a halyčan i rosijan vvažaly odnym narodom. Svij konservatyzm vyjavľaly u stavlenni do halyćkoji narodnoji movy, vvažajučy jiji “movoju svojix sluh ta robitnykiv”, j ihnoruvaly jiji jak “čuže naričije halyćkoji černi”. Socialisty buly hegemonamy narodnoji movy ta narodnoho prosvitnyctva. Suspiľnu nerivnopravnisť vony vvažaly spadščynoju Reči Pospolytoji, a svoju nenavysť do poľakiv perenosyly na vse, ščo bulo povjazane z okcydentaľnoju cyvilizacijeju, v tomu čysli i na Uniju. Pid vplyvom idej panslavizmu vony zalyšalyśa pryxyľnykamy slovjanśkoji federaciji.

Ci dva tabory i vyznačyly rosijśkyj napŕamok drejfu Holovnoji Ruśkoji Rady, kotra v kompromisnomu zavuaľovanomu varianti zamanifestuvala, ščo reprezentuje maloruśkyj narod, kotryj meškaje po obydva boky kordonu. Pozbuvšyś možlyvosti maty vlasnyx arystokrativ i praćuvaty na nyx, halyćka intelihencija uzaležnylaśa okrim avstrijśkyx ta poľśkyx, vid rosijśkyx ta socialistyčnyx (ukrajinśkyx) hamanciv. Takym čynom, obsluhovujučy vsix cyx hrošodavciv, vtiľuvalośa jixni bažanńa u formuvanni halyčan jak naciji. Halyčany vyjšly takymy, ščo ne zadoviľńaly nikoho, u tomu čysli j ukrajinciv, nacionaľna ideja kotryx zvodylaśa do pobudovy socialistyčnoji federaciji viľnyx vid paniv slovjanśkyx narodiv. Majučy obmeženi možlyvosti v Rosiji, ukrajinśki doktrynery vyrišyly vtiľuvaty svoji utopijni eksperymenty na halyčanax.

Pońatťa, kotre označaje termin kuľtura, oxopľuje relihiju, movu, zvyčky, zvyčaji, pravo, orhanizaciju suspiľstva, texniku vyrobnyctva, ekonomičnyj obmin, filosofiju, nauku. Vsi ci reči v korolivstvi Halyčyny i Volodymyriji z velykym kńazivstvom Krakivśkym u skladi Avstro-Uhorśkoji monarxiji buly inšymy, niž u rosijśkij Malorosiji, vkľučno z movoju. Koly odyn iz lideriv Kyjivśkoji Hromady zaproponuvav svoji posluhy redaktorovi Dila, to J. Belej postavyv O. Konyśkomu vymohu posluhovuvatyśa halyćkoju, a ne ukrajinśkoju movoju. Pisľa dvanadćaty rokiv meškanńa v Halyčyni Hruševśkyj dijšov vysnovku, ščo za 20-30 rokiv polityčni, kuľturni, relihijni obstavyny rozveduť halyčan i ukrajinciv do povnoho vidčuženńa, tak jak xorvativ i serbiv. Ščoby ćoho ne stalośa, Hruševśkyj u svojij doktryni zrobyv stavku na xamiv, bo, na joho dumku, narodna osnova v halyčan i ukrajinciv je majže ta sama.

Najbiľšoju vartisťu kuľtury i cyvilizaciji je možlyvisť realizaciji žytťa ľudyny, jak indyviduaľnoho, tak i suspiľnoho. Tomu slid dyferencijuvaty rizni stany kuľtury. Napryklad, kuľturu vysoku i kuľturu prymityvnu. Kuľturu vyščoho ŕadu xarakteryzuje biľš intelektualhyj styľ žytťa, ce projavľajeťśa v biľšij avtonomiji riznyx haluzej suspiľnoji ekzystenciji, takyx, jak ekonomika, pravo, relihija, nauka, mystectvo. U ćomu stani kuľtury možlyvosti samorealizaciji osoby zokrema, a suspiľstva v cilomu, je značno biľši, aniž u prymityvnomu. Prote same ću najnyžču formu orhanizaciji suspiľstva ukrajinci vyrišyly vźaty za zrazok kuľtury dľa svojeji doktryny, nazyvajučy za Hruševśkym, vyšči formy cyvilizaciji “nimećko-poľśkymy naletilosťamy” v Halyčyni i “moskovśkymy naletilosťamy” na Ukrajini. Rymśki seľuxy na toj čas, koly pidkoŕaly sobi elliniv, posidaly stiľky kuľtury, ščo prahnuly maty jiji šče biľše. Tomu spijmanyj v Terenti hrammastistes Andronikos ne obertav žorna, a vyxovuvav u Rymi ditej Livija. Rymľany staly tym, kym staly, bo ne maly za avtorytetiv takyx, jaki stvoŕuvaly ukrajinstvo. Nyžče biľš prymityvnyj stan kuľtury je micniše povjazanyj z samym biolohičnym žytťam. U ńomu ne sposterihajeťśa avtonomiji riznyx sfer suspiľnoho žytťa. Prymityv kuľtury je vyjavom prymityvizmu samoji ľudyny, v kotroji praktyčnisť rozumu vyvyščujeťśa nad refleksyvnisťu. Kuľtura - ce upoŕadkovana dijaľnisť suspiľnyx hrup. V ukrajinśkij doktryni bulo misce tiľky dľa nedyferencijovanoji seľanśkoji masy, z jakoju vony ototožńuvaly naciju.

Zdobutky cyvilizaciji služať ľuďam i postajuť v časi. Hruševśkyj i joho kompanija, zaperečujučy halyćku cyvilizaciju, vidkydaly poťah ľudej do dobrobutu, potrebu v dovedenni svojeji perevahy - buty kraščym za inšyx, pidvažyly roľ istoryčnyx procesiv, bo šukaly spiľnosty halyčan i ukrajinciv u hlybokomu mynulomu, u prymityvnomu pobuti “vično hnoblenoho prostoho narodu”. Takym čynom najbiľše spiľnoho je miž ukrajinćamy, cyhanamy i nehramy. Ukrajinśkyj rux, kotryj v osnovi svojij buv socialistyčnym, stvoryv obmeženu nepryvablyvu zakrytu modeľ kuľtury. Čerez neatraktyvnisť ća modeľ ne vykonuje intehratyvnyx funkcij u suspiľstvi i spryjaje asymiľaciji z kuľturoju rosijśkoju, bo zhidno z doktrynoju ukrajinci - ce necyvilizovani rosijany, tobto rosijany seľanśkoho poxodženńa z tereniv Malorosiji. My žyvemo sered ujavnyx vidčuttiv, sered nadij ta fobij, sered oman ta rozčaruvań, sered mrij ta fantazij. Zhidno z Epiktetom - ľudynu nepokojať i vražajuť ne sami reči, a jiji perekonanńa i ujavlenńa pro reči. Moskvofiľstvo ta ukrajinofiľstvo halyčan bulo spryčynene pryvydom polonizaciji. Pryvyd cej znyk razom iz poľakamy, otže nemaje potreby ni v moskvofiľstvi, ni v ukrajinofiľstvi. Halyčyna naležyť do latynśkoji okcydentaľnoji cyvilizaciji vid časiv pryjńatťa xrystyjanstva. Za profesorom Mykoloju Čubatym: “Xrystyjanstvo červenśkyx horodiv ta Halyčyny svojim poxodženńam starše vid kyjivśkoho xrystyjanstva, a svojim pervisnym xarakterom inše. Zamitne, ščo Meletij Smotryćkyj, ukrajinśkyj včenyj z peršoji četvertyny XVII st., znav, ščo Halyčyna pryjńala xrystyjanśku viru vže 872 r., sebto taky šče za časiv sv. Metodija. Ce pryblyzna data peršoji xrystyjanizacijnoji praci sered Bilyx Xorvativ, prylučenyx todi do velykomoravśkoji deržavy”.

Oskiľky riznyci miž narodamy v značnij miri postajuť zavďaky hlybokym istoryčnym procesam na grunti narostanńa konkretnyx kuľturno-duxovnyx ta sociaľno-polityčnyx vartostej, a ce je tym, ščo riznyť Halyčynu vid Ukrajiny, to same ce tvoryť nabahato syľnišyj rozpodil, niž movni čy etnični riznyci. Zhidno z profesorom Volodymyrom Zalozećkym-Sasom, u Halyčyni “vplyv okcydentu buv najvčasnišyj, kuľturna dyferenciacija bula najorhaničniša, i rozpočalaśa vže v seredńovičnij dobi. Ščopravda, ci vplyvy okcydentaľnoji kuľtury ne vytisńajuť i tut osnov vizantijśkoji kuľtury, xoča jix ekspansija daleko syľniša”. My majemo pravo na vśu spadščynu okcydentaľnoji kuľtury v Halyčyni, i my je tez vidpovidaľnymy za jiji zberezenńa, jak za orhaničnyj element našoji kuľtury, ta za jiji rozvytok, jak osnovu našoji cyvilizaciji. Osnovu skladnoji i prozoroji systemy, jak jedynomožlyvoho šľaxu za pravylamy xrystyjanśkoho personalizmu, šľaxu do dobrobutu osoby i suspiľstva. Šľaxu do povernenńa Halyčyny u hrono evropejśkyx krajin.


http://www.ji.lviv.ua/n23texts/kostyrko-lat.htm

Транслітерування українських текстів з кирилиці на латиницю Транслітерування українських текстів з кирилиці на латиницю

(перша редакція проекту ДСТУ, пояснювальна записка, технічне завдання, відгуки, статті)

---

• Листи від ДП "УкрНДНЦ" щодо перегляду міждержавних стандартів
• Перша редакція проекту ДСТУ
• Пояснювальна записка
• Технічне завдання
• Відгуки на проект ДСТУ
•     Інституту Української мови НАН України
•     МВС України
• Статті з проблем транслітерації

---

Листи від ДП "УкрНДНЦ"

Лист щодо погодження переліку стандартів від 04.10.05	Додаток до листа від 04.10.05
Лист щодо перегляду міждержавних стандартів від 21.04.06	Додаток до листа від 21.04.06

Перша редакція проекту ДСТУ

ДСТУ     :2009

НАЦІОНАЛЬНИЙ СТАНДАРТ УКРАЇНИ

ТРАНСЛІТЕРУВАННЯ УКРАЇНСЬКИХ ТЕКСТІВ З КИРИЛИЦІ НА ЛАТИНИЦЮ

  (проект, перша редакція)

ПЕРЕДМОВА

 1. РОЗРОБЛЕНО: Технічний комітет стандартизації науково-технічної термінології Держспоживстандарту та Міністерства освіти і науки України; Національний університет ім. Т. Шевченка; Національний університет «Києво-могилянська академія»; Державна академія керівних кадрів культури і мистецтв.

РОЗРОБНИКИ: Л. Масенко, докт. філол. наук; Р. Микульчик; В. Моргунюк, канд. техн. наук; Л. Пшенична, канд. філол. наук; О. Пономарів, докт. філол. наук; Б. Рицар, докт. техн. наук (керівник розробки); Р. Рожанківський, канд. техн. наук; Н. Тоцька, докт. філол. наук

 2. ПРИЙНЯТО ТА НАДАНО ЧИННОСТІ: наказ Держспоживстандарту України від «___»__________200_ року №__

ВСТУП

Є міжнародна традиція, згідно з якою кожну власну назву, написану латиничною графікою, прийнято писати однаково всіма мовами, що їх обслуговує латиниця, незалежно від правил читання. Так істотно простіше упізнати (зідентифікувати) власні назви об’єктів, фізичних і юридичних осіб. Отож, українські назви також стануть міжнародними, якщо їх подати латиницею.

Першу редакцію подібного стандарту розроблено в 1996 році, але не ухвалено, бо зацікавлені сторони не досягли консенсусу. Другу редакцію стандарту розіслано на відгуки в 2002 році, але не ухвалено з тієї самої причини. Перша і друга редакція містили по дві транслітераційні таблиці: одна — з використовуванням латиничних літеросполук і без діакритиків (за винятком I,j), друга — без літеросполук але деколи з діакритиками.

Врешті вияснено, що кожна з відомих і можливих систем транслітерування, яка використовує латиничні літеросполуки, не забезпечить потрібних властивостей системи транслітерування, насамперед нормативності, безпомилковості, зворотності, традиційності, повноти,однозначності. Наприклад, якщо застосовано транслітераційні пари г ↔ h, ц ↔ с,  ч ↔ ch, то перше транслітерування видає спецгрупа →spechrupa, а після зворотного транслітерування ще й помилкове spechrupa → спечрупа.

Якщо ж попередньо  розшукати конфліктні кириличні літеросполуки типу цг і розділити їх на літери (ц’г), то отримаємо спец’група →spec’hrupa, що ускладнює написання та порушує правила українського правопису.

Тому цей стандарт утверджує систему транслітерування  без літеросполук, де кожній українській кириличній літері відповідає лише одна унікальна латинична літера. Це дає змогу задовольнити всі вимоги до системи транслітерування, що їх сформульовано в міжнародних стандартах і публікаціях українських науковців та фахівців з транслітерування.

Система літера на літеру не утворює помилок у тексті на відміну від інших систем і не порушує правил українського правопису, кількість запроваджених латиничних літер з діакритиками легко зведено до потрібних 8-и (24 літери взято з основної латиниці).

1 Сфера застосування

Цей стандарт утверджує єдині правила транслітерування будь-яких українських текстів з кирилиці на латиницю для міжнародного обмінювання інформацією, коли є потреба українські тексти подавати латиничними літерами, зокрема:

►    імен  і прізвищ громадян України в документах, що засвідчують особу;

►    власних назв населених пунктів, вулиць, майданів, установ, закладів, та інших об’єктів на географічних картах, шляхах, вулицях, будинках, засобах усіх видів транспорту та в документах;

►    імен і прізвищ авторів та назв творів, видавництв тощо у бібліографічній роботі (у каталогах, абеткових покажчиках, реєстрах, списках публікацій);

►    наукових текстів, зокрема мовознавчих, словників тощо;

►    адрес та інших текстів міжнародної пошти й телекомунікаційних мереж.

Правила транслітерування дуже легко запрограмувати й застосовувати у будь-яких комп’ютерних програмних засобах, призначених для опрацьовування текстів.

2 Нормативні посилання

У цьому стандарті є по́силки на міжнародний нормативний документ ISO 9:1995(Е) Information and Documentation – Transliteration of Cyrillic characters by Latin characters – Slavic and non-Slavic Linguages (Інформація і документація – Транслітерування кириличних літер латиничними – слов’янські та неслов’янські мови).

3 Визначення понять

3.1 транслітерування

Передавання тексту, написаного певною абеткою, літерами іншої абетки

3.2 транслітерація

Текст, отриманий унаслідок транслітерування

3.3 транслітерувати, странслітерувати

(доконаний і недоконаний вид дієслова)

3.4 текст

Інформація, подана певною системою графічних знаків

3.5 абетка

Сукупність усіх літер певної мови, розміщених в усталеному для цієї мови порядку

3.6 транскрибування

Передавання звуків певної мови транскрипційними знаками

3.7 транскрипція

Наслідок транскрибування

3.8 діакритичний знак; діакритик

У розгляданих стандартах надрядкова позначка, яка модифікує літеру

3.9 кирилиця

Кирилична абетка певної слов’янської мови

4.0 латиниця

Латинична абетка, розширена літерами з діакритиками

4.1 основна латиниця

Латинична абетка, складена з найпоширеніших 26-и літер, з яких дві з діакритиками

4  ПРАВИЛА ТРАНСЛІТЕРУВАННЯ

4.1 Характеристика об’єкта стандартування

Система транслітерування українських текстів з кирилиці на латиницю згідно з узагальненими вимогами міжнародних стандартів, а також українських науковців має такі властивості:

►     нормативність (повна відповідність системи до українського правопису, що може зробити її невідокремною частиною цього мовного закону)

►     безпомилковість (система не вносить у тексти інформаційних помилок)

►     системність (побудованість на основі правил, закладених у таблицю транслітерації)

►     універсальність (здатність системи вирішувати різноманітні задачі міжнародного обмінювання текстовою інформацією)

►     літерооснащеність (забезпеченість комп’ютерного варіанту системи потрібним набором латиничних літер з діакритиками)

►     одномовність (зорієнтованість лише на одну мову – українську)

►     традиційність (ураховано традиційні фонетичні та естетичні норми української мови, світові традиції вживання латинської абетки, створення транслітераційних пар, найближчих за вимовою і міжнародним транскрибуванням).

►     повнота (здатність системи странслітерувати будь-які тексти, зокрема зі скороченнями та чужомовними запозиченнями)

►     однозначність (кожну з однакових українських літер передає тою самою унікальною латинською літерою)

►     зворотність (здатність точно відтворювати кириличний текст із странслітерованого латиничного)

►     запрограмовність (придатність до розроблення програмних засобів та комп’ютерного застосовування системи)

►     простота (здатність швидко странслітерувати текст автоматичними засобами чи власноручно).

Вимога до користувачів: безпосередність (не будувати слова через мову-посередника).

У проекті  ДСТУ враховано вимоги міжнародного стандарту ISO 9: 1995(E) щодо створення національного стандарту міжнародного рівня.

4.2 Система транслітерування

Транслітерування відбувається згідно з транслітераційною таблицею, яка складається з транслітераційних пар, де пара – це кирилична літера і відповідна до неї латинична літера, що мають однакову чи подібну вимову. Серед 32-х латиничних літер- відповідників є 8 з діакритиками(є-ê, ж-ž, ї-ï, ч-č, ш-š, щ-ŝ, ю-û, я-â) та 24 вибрані з основної латиниці. Добиранню пар допоміг аналіз стандартних систем транслітерування (ISO/R9-1968(Е), ISO 9:1995(Е), ГОСТ 7.79-2000 СИБИД, ГОСТ 16876-71, проекту ДСТУ -2002, та численних пропозицій щодо модифікації систем.

Усі транслітераційні пари зі згаданих стандартів, які спотворюють українське письмо на латиниці (в-v, г-g, ґ-ġ, и-i, і-ì, х-h), відкинено й замінено на прийнятніші (в-w, г-h, ґ-g, и-y, і-i, х-x).

Транслітераційна таблиця

Номер	Літера кирилиці	Літера латиниці
1	а, А	a, A
2	б, Б	b, B
3	в, В	w, W
4	г, Г	h, H
5	ґ, Ґ	g, G
6	д, Д	d, D
7	е, Е	e, E
8	є, Є	ê, Ê
9	ж, Ж	ž, Ž
10	з, З	z, Z
11	и, И	y, Y
12	і, І	i, I
13	ї, Ї	ï, Ï
14	й, Й	j, J
15	к, К	k, K
16	л, Л	l, L
17	м, М	m, M
18	н, Н	n, N
19	о, О	o, O
20	п, П	p, P
21	р, Р	r, R
22	с, С	s, S
23	т, Т	t, T
24	у, У	u, U
25	ф, Ф	f, F
26	х, Х	x, X
27	ц, Ц	c, C
28	ч, Ч	č, Č
29	ш, Ш	š, Š
30	щ, Щ	ŝ, Ŝ
31	ю, Ю	û, Û
32	я, Я	â, Â
33	ь	'
34	’ (апостроф)	’ (апостроф)

Систему найпростіше зреалізувати на сучасному комп’ютері, де в таблиці символів є достатній набір латиничних літер з діакритиками.

            Систему транслітерування порекомендовано вживати скрізь, де це можливо, оскільки вона найпростіша, безпомилкова й дотримується українського правопису.

Додаток А

(довідковий)

 Таблиця 2.  Приклади транслітерування

№	Українська кирилиця	Транслітерація
1	Ананьїв	Anan'ïw
2	Боярка	Boârka
3	Вінниця	Winnycâ
4	Григорій	Hryhorij
5	Ґонта	Gonta
6	Дарниця	Darnycâ
7	Дем’ян	Dem’ân
8	Едуард	Eduard
9	Євген	Êwhen
10	Житомир	Žytomyr
11	Запоріжжя	Zaporižžâ
12	Ізмаїл	Izmaïl
13	Йосип	Josyp
14	Київ	Kyïw
15	Коломия	Kolomyâ
16	Корець	Korec'
17	Львів	L'wiw
18	Людмила	Lûdmyla
19	Миколаїв	Mykolaïw
20	Надія	Nadiâ
21	Ольжич	Ol'žyč
22	Прип’ять	Pryp’ât'
23	Реп’яхи	Rep’âxy
24	Сергієчко	Serhiêčko
25	Синє	Synê
26	Снятин	Snâtyn
27	Тетіїв	Tetiïw
28	Україна	Ukraïna
29	Уніатський	Uniаts'kyj
30	Фастів	Fastiw
31	Харків	Xarkiw
32	Цибулів	Cybuliw
33	Черкаси	Čerkasy
34	Шевченко	Šewčenko
35	Щоголів	Ŝoholiw
36	Юрій	Ûrij
37	Яготин	Âhotyn

Ключові слова:

транслітерування, транслітерація, кирилиця, латиниця, основна латиниця, діакритик, літера, абетка, літеросполука, транслітераційна таблиця, нормативність, безпомилковість

Пояснювальна записка

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА

до першої редакції проекту національного стандарту України

«Транслітерування українських текстів з кирилиці на латиницю»

1. Підстава для розроблення ДСТУ

Розроблений ДСТУ має замінити чинний сьогодні в Україні ГОСТ 16876-71 «Правила транслитерации букв кирилловского алфавита буквами латинского алфавита», який треба скасувати через  невідповідність до Угоди про технічні бар’єри в торгівлі Світової організації торгівлі й непридатність до подальшого вжитку.

ДСТУ розроблено на засадах ISO 9:1995(E) щодо створення національного стандарту міжнародного рівня.

2. Призначеність і завдання ДСТУ

Створення широкодоступних ефективних засобів для міжнародного обміну інформацією у всіх сферах діяльності, з безпомилковим транслітеруванням кириличних текстів у латиничні.

Перегляд чинного в Україні транслітераційного стандарту ГОСТ 16876-71 виявив, що обидві запропоновані в ньому системи транслітерування (А, Б) не гарантують безпомилковості перетворення інформації з кирилиці на латиницю через те, що деякі кириличні літери (є, ї, ж, х, ч, ш, щ, ю, я) транслітерують на їх кількалітерні латиничні відповідники (je, jі, zh, kh, ch, sh, shh, ju, ja).

Якщо в кириличному тексті є деякі конфліктні літеросполуки (йе, йі, зг, кг, цг, сг, сгг, йу, йа), наприклад цг у скороченні спецгосп, то у странслітерованому латиничному тексті ch утвориться, як заплановано, від ч, а також від цг унаслідок транслітерування літера на літеру. Вислід першого транслітерування такий: спецгосп → spechosp. Але далі система втрачає зворотність, бо внаслідок зворотного транслітерування всі латиничні літеросполуки (je, jі, zh, kh, ch, sh, shh, ju, ja) перетворяться у відповідні кириличні літери (є, ї, ж, х, ч, ш, щ, ю, я). Тобто оригінальний кириличний текст також спотвориться (спецгосп → spechosp → спечосп). Основне джерело появи конфліктних літеросполук в кириличному тексті – це запозичення з чужих мов та скорочення. Найпоширеніша конфліктна літеросполука – це зг.

Якщо перед прямим транслітеруванням розшукати конфліктні кириличні літеросполуки та знищити їх, розділивши на літери (й’е, й’і, з’г, к’г, ц’г, с’г, с’гг, й’у, й’а), то порушаться правила українського правопису, де непередбачено роздідових знаків між приголосними  (спецгосп →спец’госп → spec’hosp).

Зрозуміло, що системи транслітерування, які частково залучають операції літера на літеросполуку, спотворять лише деяку інформацію. Але щоб  раз і назавжди забезпечити безпомилковість странслітерованих текстів, треба цілком вилучити транслітерування літера на літеросполуку зі стандартів (міжнародних, регіональних, національних і галузевих), щоб офіційний міжнародний обмін інформацією на ріжних рівнях не призводив до появи помилок унаслідок застосування ненадійної системи транслітерації. Безпомилковість інформаційних повідомлень необхідна, щоб не створювати технічні бар’єри у торгівлі в СОТ.

Транслітерування літера на літеру відбувається за транслітераційною таблицею (див. Таблицю 1), яка складається зтранслітераційних пар. Кожна пара - це кирилична літера та якнайближча до неї за вимовою латинична літера-відповідник. Кількість латиничних відповідників з діакритиками обмежено до 8-и.

Система передає в латиницю всі втілені в кириличному тексті зміни українського правопису, тобто ця система може стати частиною українського правопису.

Странслітеровані тексти стають придатними для широкого письмового вживання, бо латиничні тексти (особливо власні назви)  застосовує весь світ.

Застандартована єдина система літера на літеру допоможе упорядкувати в Україні власні назви латиницею (прізвища й дані особистих документів, географічні назви, усталені дорожні повідомлення тощо), спростити розуміння й підняти значущість української мови в світі.

3. Характеристика об’єкта стандартизації  

Об’єкт стандартизації – це система транслітѐрування літера на літеру українських текстів з кирилиці на латиницю.

Транслітераційну таблицю складено на підставі аналізу параметрів стандартних систем транслітерації (ISO/R9-1968(Е), ISO 9:1995(Е), ГОСТ 7.79-2000 СИБИД, ГОСТ 16876-71, проект ДСТУ -2002), а також пропозицій щодо їх модифікації.

 Найбільше правильних транслітераційних пар «українська кирилиця –латиниця» є в ISO/R9-1968(Е), де спеціально для української мови подано пару и-y, а для української та білоруської мов разом ще дві пари, а саме г-h, і-i. В усіх інших стандартах згаданих трьох пар нема – в ISO9:1995(Е) і ГОСТ 7.79-2000 замість них подано покручі и-і, г‑g, і-ì, додано ще один покруч х-h. Пару ґ-ġ подає лише ISO 9:1995(Е), міждержавні стандарти українську літеру ґ не визнають. Усі транслітераційні пари, які спотворюють українське письмо на латиниці (в-v, г-g, ґ-ġ, и-i, і-ì, х-h), відкинено й замінено на прийнятніші (в-w, г-h, ґ-g, и-y, і-i, х-x) – див. Таблицю 1.

Неважко пояснити чому так багато неправильних транслітераційних пар – справа в тому, що системи А в ISO 9:1995(Е) та ГОСТ 7.79-2000 об'єднують 7 мов (білоруську, болгарську, македонську, російську, сербохорватську, українську, старослов'янську), обмежуючись усього-навсього 52 літерами (а лише в одній українській абетці є 32 літери). У  ГОСТ 16876-71, чинному в Україні, також об’єднано 7 мов (старослов’янської нема, зато уведено монгольську).

В організації ISO розуміють, що собою уявляє об’єднання мов, тому пропонують кожній країні розробити національний стандарт міжнародного рівня: «Прийняття цього міжнародного стандарту (ISO 9:1995(Е)) для міжнародного спілкування залишає кожній країні змогу прийняти для власного вживання національний стандарт, який може відрізнятися за умови, що він сумісний з міжнародним стандартом. Система пропонує уможливити це і акцептувати для міжнародного вживання, якщо створену графіку можна сконвертувати автоматично в графіку, вжиту для будь-якої національної системи, доки це потрібно.»

Запропонована система транслітерації кожній кириличній літері ставить у відповідність одну унікальну латиничну літеру, 24 кириличні літери (з 32-х) спаровано з 24-а літерами основної латиниці (літери v, q не застосовано); а решту 8 пар з 32-х сформовано за допомогою латиничних літер з діакритиками (є-ê, ж-ž, ї-ï, ч-č, ш-š, щ-ŝ, ю-û, я-â) Це небагато, якщо порівняти з чеською латиницею – там 15 літер з діакритиками і проблем з ними не виникає.

Система транслітерування широкодоступна, бо її легко зреалізувати на сучасному комп’ютері, де в таблиці символів є всі потрібні латиничні літери з діакритиками. Систему доцільно вживати всюди, де потрібна транслітерація, оскільки вона найпростіша, передає вимоги українського правопису, точно передає текстову інформацію (за умови безпомилковості тексту-оригіналу), що потрібно для дотримання вимог Угоди про технічні бар’єри у торгівлі в СОТ.

Система транслітерації має такі властивості: нормативність (може стати частиною українського правопису), безпомилковість (не зумовлює інформаційних помилок), традиційність (враховує традиційні фонетичні й естетичні норми української мови, бо вживання кожної латинської літери узгоджено зі світовими традиціями вживання латинської абетки і в усіх прийнятних для української мови випадках використано літери, найближчі за вимовою і які слугують знаками міжнародної транскрипції), одномовність (зорієнтованість лише на одну мову – українську),повнота (здатність транслітерувати найскладніші тексти зі скороченнями та чужословами), однозначність (кожну з однакових українських літер передає тою самою унікальною латинською літерою), зворотність (здатність точно відтворити кириличне написання із наявного латиничного).

Інші необхідні властивості системи транслітерації – це  літерооснащеність, запрограмовність й універсальність, тобто забезпеченість сучасних комп’ютерів набором потрібних латиничних літер з діакритиками, здатність простими доступними технічними засобами обслуговувати потреби в усіх сферах застосування, де тепер майже в кожній галузі транслітерують по-своєму, тобто припинити теперішний безлад у транслітеруванні українських текстів з кирилиці на латиницю.

Вимоги до користувача: безпосередність (будувати слова лише на український лад, без мови-посередника).

4. Відповідність проекту стандарту до зарубіжних аналогів

Цей стандарт відповідає стандартові ISO 9: 1995(E) Information and Documentation – Transliteration of Cyrillic characters by Latin characters – Slavic and non-Slavic Languages (Інформація і документація – Транслітерування кириличних літер латинськими – Слов’янські та неслов’янські мови) в частині розроблення національного транслітераційного стандарту міжнародного рівня.

  5. Надання чинності стандартові, впровадження, дата першого перевіряння і періодичність перевірянь ДСТУ

Дату надання чинності стандарту відповідно до п. 3.5.4 ДСТУ 1.2 визначають під час затверджування ДСТУ. Дату першого перевіряння ДСТУ уточняють після встановлення дати надання чинності ДСТУ. Далі треба перевіряти ДСТУ не рідше, ніж раз на п’ять років (відповідно до  п. 4.3.1.ДСТУ 1.2). Мета – забезпечити відповідність ДСТУ до чинного законодавства України, потребам населення і держави, обороноздатності, рівневі розвитку науки й техніки, досягненому на час перевіряння ДСТУ, а також утвердити ступінь відповідності до вимог міжнародних, регіональних стандартів і національних стандартів інших країн.

6. Взаємозв’язки з іншими нормативними документами

Перед розробленням цього транслітераційного ДСТУ проаналізовано чинний в Україні стандарт ГОСТ 16876-71 «Правила транслитерации букв кирилловского алфавита буквами латинского алфавита». На підставі аналізу й експертиз ТК 19 визнав цей стандарт непридатним до вжитку через те, що подані в ГОСТ 16876-71 системи транслітерування А і Б можуть спотворювати  інформацію з деяких текстів. А це може призвести до порушення вимог Угоди про технічні бар’єри в торгівлі у Світовій організації торгівлі.

У розроблюваному ДСТУ як складникові Національної системи стандартизації враховано вимоги таких основоположних стандартів:

ДСТУ 1.0:2003 Національна стандартизація. Основні положення;

ДСТУ 1.1:2001 Національна стандартизація. Стандартизація та суміжні види діяльності. Терміни та визначення понять.

ДСТУ 1.1:2003 Національна стандартизація. Правила розроблення національних нормативних документів.

ДСТУ 1.7:2001 Правила і методи прийняття та застосування міжнародних і регіональних стандартів.

ДСТУ 3966-2000 Термінологія. Засади і правила розроблення стандартів на терміни та визначення понять.

У проекті ДСТУ враховано вимоги міжнародного стандарту ISO 9: 1995(E) Information and Documentation – Transliteration of Cyrillic characters by Latin characters – Slavic and non-Slavic Languages (Інформація і документація – Транслітерування кириличних літер латиничними – Слов’янські  та неслов’ян-ські мови) щодо створення національного стандарту міжнародного рівня.

7. Джерела інформації

Під час розробляння стандарту «Транслітерування українських текстів з кирилиці на латиницю» використано такі джерела інформації:

7.1 Закони України:

Закон України «Про стандартизацію» від 17.05.2001 № 2408-ІІІ.

Український правопис / НАН України, Ін-т мовознавства ім. О. Потебні; Ін‑т української мови – стереотипне вид. – К.: Наукова думка. – 2000. – 240 с.

7.2 Міжнародні та регіональні транслітераційні стандарти:

ISO / R9–1968(E)  ISO Recommendation R9  International system for the transliteration of Slavic Cyrillic characters (Міжнародна система для транслітерування кириличних літер) 

ISO 9: 1995(E) Information and Documentation – Transliteration of Cyrillic characters by Latin characters – Slavic and non-Slavic Languages (Інформація і документація – Транслітерування кириличних літер латинськими – Слов’янські   та неслов’янські мови ).

ГОСТ 7.79–2000 Межгосударственный стандарт. Система стандартов по информации, библиотечному и издательскому делу. Правила транслитерации кирилловского письма латинским алфавитом. – Минск.

Н.Ф.Чумакова, О.А.Антошкова, В.Н.Белоозеров. Пояснительная записка к проекту межгосударственного стандарта «СИБИД. Правила транслитерации кирилловского письма латинским алфавитом» (окончательная редакция).- 1998

ГОСТ 16876-71 «Правила транслитерации букв кирилловского алфавита буквами латинского алфавита».

ГОСТ 7.29-80 Представление расширенного кириллического алфавита для обмена информацией на магнитных лентах.

Таблиця 1.

ВИЛУЧЕНІ ТРАНСЛІТЕРАЦІЙНІ ПАРИ		УВЕДЕНІ ТРАНСЛІТЕРАЦІЙНІ ПАРИ
ISO 9: 1995(E), ГОСТ 7.79–2000		ДСТУ-2009
в, В	v,V	в, В	w, W
г, Г	g, G	г, Г	h, H
ґ, Ґ	ġ, Ġ	ґ, Ґ	g, G
и, И	і, І	и, И	y, Y
і, І	і, І	і, І	i, I
х, Х	h, H	х, Х	x, X

Голова ТК 19  «Науково-технічна

термінологія», керівник роботи       ____________Б. Рицар

  

Відповідальний секретар ТК 19,

відповідальний виконавець          _____________Р. Рожанківський

Технічне завдання

 ТЕХНІЧНЕ ЗАВДАННЯ

НА РОЗРОБЛЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО СТАНДАРТУ

Транслітерування українських текстів з кирилиці на латиницю

за «Програмою перегляду чинних в Україні міждержавних стандартів (ГОСТ), розроблених до 1992 року, та приведення їх у відповідність до Угоди про технічні бар’єри у торгівлі Світової організації торгівлі»

Виконавець: ТК 19  «Стандартизація науково-технічної термінології»

1. Підстава для розроблення ДСТУ

Розроблений ДСТУ має замінити чинний сьогодні в Україні ГОСТ 16876-71 «Правила транслитерации букв кирилловского алфавита буквами латинского алфавита», який треба скасувати як  невідповідний до Угоди про технічні бар’єри в торгівлі у Світовій організації торгівлі й непридатний до подальшого вживання.

Новий ДСТУ розроблено на засадах ISO 9:1995(E) щодо створення національного стандарту міжнародного рівня.

2. Термін розроблення ДСТУ

Травень 2007 – квітень 2009 року (перша редакція). Згідно «Програми перегляду чинних в Україні міждержавних стандартів (ГОСТ), розроблених до 1992 року та приведення їх у відповідність до Угоди про технічні бар’єри в торгівлі у Світовій організації торгівлі» та розподілу міждержавних стандартів за технічними комітетами Держспоживстандарту України й термінами виконання» належало завершити до кінця 2008 року. Але обсяг роботи суттєво збільшився – за цей період переглянено ГОСТ 16876-71, встановлено його невідповідність до Угоди про технічні бар’єри в торгівлі СОТ і розроблено новий ДСТУ.

Травень 2009 – вересень 2009 – остаточна редакція.

3. Призначеність і завдання ДСТУ

Створення широкодоступних ефективних засобів для міжнародного обміну інформацією у всіх сферах діяльності, з безпомилковим транслітеруванням кириличних текстів у латиничні.

Проаналізувавши чинний в Україні транслітераційний стандарт ГОСТ 16876-71, можна легко переконатися, що обидві запропоновані в ньому системи транслітерування (А, Б) не гарантують безпомилкового  перетворення інформації з кирилиці на латиницю тому, що деякі кириличні літери (є, ї, ж, х, ч, ш, щ, ю, я) транслітерують на їх кількалітерні латиничні відповідники (je, jі, zh, kh, ch, sh, shh, ju, ja).

Якщо в кириличному тексті є деякі конфліктні літеросполуки (йе, йі, зг, кг, цг, сг, сгг, йу, йа), наприклад зг у слові «Згурівка», то у странслітерованому латиничному тексті zh утворюватиметься, як заплановано, від ж, а також від зг унаслідок транслітерування літера на літеру.У латиничному тексті появиться «Zhuriwka», а далі система втрачає зворотність, бо внаслідок зворотного транслітерування всі латиничні літеросполуки (je, jі, zh, kh, ch, sh, shh, ju, ja) перетворяться в кириличні літери (є, ї, ж, х, ч, ш, щ, ю, я). Тобто оригінальний кириличний текст також спотвориться – в розгляданому прикладі замість слова «Zhuriwka» появиться «Журівка». Вагоме джерело появи конфліктних літеросполук в кириличному тексті – це запозичення з чужих мов та скорочення. Найпоширенішна конфліктна сполука – це зг.

Якщо на початку програми прямого транслітерування розшукати конфліктні кириличні літеросполуки та зліквідувати їх, розділивши на літери (й’е, й’і, з’г, к’г, ц’г, с’г, с’гг, й’у, й’а), то порушаться правила українського правопису, в якому не передбачено роздідові знаки між приголосними (Згурівка → З’гурівка → Z’huriwka).

Зрозуміло, що системи транслітерування, які частково залучають операції літера на літеросполуку, спотворять лише деяку інформацію. Але щоб раз і назавжди забезпечити безпомилковість странслітерованих текстів, треба цілком позбутися транслітерувань літера на літеросполуку, бо йдеться про можливі технічні бар’єри у торгівлі в СОТ.

Тому розроблено транслітераційну таблицю системи літера на літеру, яка кожній кириличній літері українського тексту (назви, слова, вислову, статті тощо) ставить у відповідність найближчу за вимовою латиничну літеру (літеру української латиничної абетки) з урахуванням традицій і потреби обмежити кількість літер з діакритиками. Дібрані таким способом пари разом становлять транслітераційну таблицю, за якою транслітерують український текст з кирилиці на латиницю. Странслітеровані тексти стають придатними для широкого письмового вживання, бо латиничні тексти (передусім власні назви) використовує весь світ.

Система, згідно з транслітераційною таблицею, почергово замінює кожну кириличну літеру в українському тексті (тобто назві, слові, вислові, статті тощо) на відповідну латиничну літеру, а також подібним способом виконує зворотне транслітерування (латиничних літер на кириличні). Таке транслітерування постійно ототожнює змісти двох текстів, кириличного та латиничного, який би з них не змінювали. Тому ця система має перспективу стати надійною частиною українського правопису, як би його не змінювали.

Щоб утворити українську латиницю та національну систему кирилично-латиничного транслітерування,  упорядкувати українські власні назви латиницею (прізвища й інші дані в закордонних паспортах, географічні назви тощо), спростити розуміння й підняти значущість української мови в світі, усі інші системи, способи, правила, таблиці транслітерування текстів з кирилиці на латиницю в усіх сферах діяльності доцільно було б скасувати, а щонайменше не стандартувати.

Застосовування транслітераційної системи літера на літеру не створює помилок у тексті на відміну від інших систем, де часткове транслітерування літера на літеросполуку може створити інформаційні помилки й унаслідок цього призвести до технічних бар’єрів у торгівлі в СОТ.

Система транслітерування літера на літеру цілком самодостатня і їй не потрібні ще якісь додаткові неповноцінні системи з частковим транслітеруванням літера на літеросполуку, які, на жаль, пропонують нам ГОСТ-и ще з 1971 року. Міжнародний стандарт ISO 9: 1995 із кирилично-латиничного транслітерування не визнає систему літера на літеросполуку та пропонує для вживання лише систему літера на літеру.

4. Характеристика об’єкта стандартизації

Об’єкт стандартизації – це система транслітерування українських текстів з кирилиці на латиницю способом літера на літеру. 24 кириличні літери (з 32-х) спаровано з 24-а літерами основної латиниці (літери v, q з повного набору 26 літер не застосовано); 8 кириличних літер(є, ж, ї, ч, ш, щ, ю, я) спаровано із латинськими літерами з надрядковими діакритиками (ê, ž, ї, č, š, ŝ, û, â). Таким чином створено українську латиничну абетку, відповідну до української кириличної, а також транслітераційну таблицю за парами взаємовідповідних кириличнних і латиничних літер. В українську латиничну абетку залучено всього 8 літер з діакритиками (враховуючи латиничне ї). Це небагато, якщо порівняти з чеською латиницею – там 15 літер з діакритиками і проблем з ними не виникає.

Попри непотрібність знання вимови странслітерованого на латиницю тексту, зауважимо, що кожну українську латиничну літеру треба читати так само, як читають відповідну до неї українську кириличну літеру: y → [и];  â → [йа].

Спосіб транслітерування (літера на літеру) і відповідні програмні засоби дуже прості, а странслітерований текст – найправильніший з погляду точності отриманої інформації (за умови безпомилковості тексту-оригіналу), що потрібно для дотримання вимог Угоди про технічні бар’єри у торгівлі в СОТ.

Система транслітерування має бути нормативна (здатна стати складовою частиною Українського правопису), безпомилкова (не створювати інформаційних помилок), традиційна (має враховувати традиційні фонетичні й естетичні норми української мови), одномовна (зорієнтована лише на одну мову – українську), повна (здатна транслітерувати найскладніші тексти із чужословами та скороченнями),однозначна (завжди однаково подавати латиницею однакові українські літери), зворотна (здатна точно відтворити кириличний текст із наявного латиничного).

Система транслітерування має ще бути літерооснащена, запрограмовна й універсальна, тобто має бути забезпечена в сучаснихкомп’ютерах повним набором потрібних латиничних літер з діакритиками, здатна простими доступними технічними засобами обслужити потреби в усіх сферах застосовування, без винятків, і, як наслідок, припинити теперішний безлад у транслітеруванні з кирилиці на латиницю українських текстів, які тепер майже в кожній галузі транслітерують по-своєму.

Про безпосередність системи (будувати слова на лад українськох мови, а не мови-посередника) повинні подбати користувачі.

5. Розділи й основні положення, що їх установлює ДСТУ

Стандарт має складатися з таких розділів:

1  Сфера застосовування

2  Нормативні посилання

3  Визначення понять

4  Правила транслітерування

Долаток А  Приклади транслітерування

6. Взаємозв’язки з іншими нормативними документами

Перед розробленням цього транслітераційного ДСТУ проаналізовано чинний в Україні стандарт ГОСТ 16876-71 «Правила транслитерации букв кирилловского алфавита буквами латинского алфавита». На підставі аналізу й експертизи ТК 19 визнав цей стандарт непридатним до вживання через те, що подані в ГОСТ 16876-71 системи транслітерування А і Б можуть спотворювати інформацію з деяких текстів. А це може призвести до порушення вимог Угоди про технічні бар’єри в торгівлі у Світовій організації торгівлі.

У розроблюваному ДСТУ, як складникові Національної системи стандартизації, треба враховувати вимоги таких основоположних стандартів:

ДСТУ 1.0:2003 Національна стандартизація. Основні положення;

ДСТУ 1.1:2001 Національна стандартизація. Стандартизація та суміжні види діяльності. Терміни та визначення понять.

ДСТУ 1.1:2003 Національна стандартизація. Правила розроблення національних нормативних документів.

ДСТУ 1.7:2001 Правила і методи прийняття та застосування міжнародних і регіональних стандартів.

ДСТУ 3966-2000 Термінологія. Засади і правила розроблення стандартів на терміни та визначення понять.

У проекті ДСТУ треба врахувати вимоги міжнародного стандарту ISO 9: 1995(E) Information and Documentation – Transliteration of Cyrillic characters by Latin characters – Slavic and non-Slavic Languages (Інформація і документація – Транслітерування кириличних літер латинськими – Слов’янські  та неслов’янські мови) щодо створення національного стандарту міжнародного рівня.

7. Джерела інформації

Для розробляння стандарту «Транслітерування українських текстів з кирилиці на латиницю» треба використати такі джерела інформації:

7.1 Чинні закони України:

Закон України «Про стандартизацію» від 17.05.2001 № 2408-ІІІ.

Український правопис / НАН України, Ін-т мовознавства ім. О. Потебні; Ін‑т української мови – стереотипне вид. – К.: Наукова думка. – 2000. – 240 с.

7.2 Міжнародні та регіональні транслітераційні стандарти:

ISO / R9 – 1968(E)  ISO Recommendation R9 International system for the transliteration of Slavic Cyrillic characters (Міжнародна система для транслітерації кириличних літер                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                           

ISO 9: 1995(E) Information and Documentation – Transliteration of Cyrillic characters by Latin characters – Slavic and non-Slavic Languages (Інформація і документація – Транслітерування кириличних літер латинськими – Слов’янські   та неслов’янські мови).

ГОСТ 7.79–2000 Межгосударственный стандарт. Система стандартов по информации, библиотечному и издательскому делу. Правила транслитерации кирилловского письма латинским алфавитом. – Минск.

Н.Ф.Чумакова, О.А.Антошкова, В.Н.Белоозеров. Пояснительная записка к проекту межгосударственного стандарта «СИБИД. Правила транслитерации кирилловского письма латинским алфавитом» (окончательная редакция).- 1998

ГОСТ 16876-71 «Правила транслитерации букв кирилловского алфавита буквами латинского алфавита».

ГОСТ 7.29-80 Представление расширенного кириллического алфавита для обмена информацией на магнитных лентах.

7.3 Національні нормативні документи України:

Нормативна транслітераційна таблиця для відтворення українських власних назв англійською мовою// Рішення №9 Української комісії з питань правничої термінології. – К.: протокол №2, 19.04.1996.

Суто нормативних національних документів із транслітерування українських текстів з кирилиці на латиницю нема, тому належить скористати із незреалізованого проєкту ДСТУ «Транслітерування українських літер латинськими» – Київ, Держстандарт України, 2002.

7.4 Науково-технічна література:

1. В.Козирський. До питання про українську латинку або правила міжнародньої транслітерації української латиниці. – часопис «Слово», ч. 4, 1995

2. О.Вакуленко. Українська латинка: Відтворення без спотворення// Відтворення українських власних назв (антропонімів і топонімів) іноземними мовами. Міжнародна наукова конференція, Київ 7-8 грудня 1993 р. Доповіді та повідомлення. – К.: 1995. – С. 48-52.

3. А.Дяков, Т.Кияк. Латинська транслітерація як складова частина українського правопису// Відтворення українських власних назв (антропонімів і топонімів) іноземними мовами. Міжнародна наукова конференція, Київ, 7-8 грудня 1993 р. (Доповіді та повідомлення). – Київ, 1995. – С. 30-47.

4. Р.Рожанківський. До проєкту універсальної таблиці українсько-латинської транслітерації// Проблеми української науково-технічної термінології (Тези доповідей 4-ї Міжнародної наукової конференції). – Львів, Держ. ун-т «Львівська політехніка», 1996. – С. 70-72

5. В.Моргунюк. До питання про транслітерацію українських текстів латинкою// Проблеми української науково-технічної термінології (Тези доповідей 4-ї Міжнародної наукової конференції). – Львів, Держ. ун-т «Львівська політехніка», 1996. – С. 73

6. Є.Козир, Л.Пшенична. Українська латинка, проблеми її створення та застосування// Проблеми української науково-технічної термінології (Тези доповідей 4-ї Міжнародної наукової конференції). – Львів, Держ. ун-т «Львівська політехніка», 1996. – С. 74

7. О.Білодід, М.Корнілов, С.Нерознак, М.Вакуленко, О.Вакуленко. Комп'ютерна програма «Українська латиниця»// Проблеми української науково-технічної термінології (Тези доповідей 4-ї Міжнародної наукової конференції). – Львів, Держ. ун-т «Львівська політехніка», 1996. – С. 75

8. А.Д'яков, Т.Кияк. Проблеми відтворення українських слів латинкою у міжнародних наукових термінах та номенклатурах// Проблеми української науково-технічної термінології (Тези доповідей 4-ї Міжнародної наукової конференції). – Львів, Держ. ун-т «Львівська політехніка», 1996. – С. 76

9. Проект ДСТУ Транслітерація українських букв латинськими. – перша редакціця, Інст. Фунд. Досліджень УНА: К., 1996

10. Л.Пшенична, Є.Козир, В.Моргунюк. Транслітерація українських текстів латинкою// Українська термінологія і сучасність (Матеріали II Всеукраїнської наукової конференції). – К.: НАН України, 1997. – С. 231

11. Б.Рицар, Р.Рожанківський. Українсько-латинська транслітерація: універсальність і точність// Українська термінологія і сучасність (Матеріали II Всеукраїнської наукової конференції). – К.: НАН України, 1997. – С. 232-235

12. Т.Кияк, А.Дяков. Українська латинка – мовні та соціяльні аспекти. – Час /Time, 28 08 – 3 09 1997. – С. 11

13. А.Д'яков. Механізм запровадження української транслітерації// Українська термінологія і сучасність (Матеріали II Всеукраїнської наукової конференції). – К.: НАН України, 1997. – С. 235-236

14. М.Вакуленко. Транслітераційний стандарт як доповнення до українського правопису// Українська термінологія і сучасність (Матеріали II Всеукраїнської наукової конференції). – К.: НАН України, 1997. – С. 237-238

15. А.Д'яков. Українська латинка та її практичне застосування// Вісник Держ. ун-ту «Львівська політехніка». Серія: Проблеми української термінології (Матеріали 5-ї Міжнародної наукової конференції). – Львів, 1998. – № 336. – С. 135-137

16. Р.Рожанківський, Р.Мисак. Засади та реалізація кирилично-латиничної транслітерації українських назв і текстів// Вісник Держ. ун-ту Львівська політехніка. Серія: Проблеми української термінології (Матеріали 5-ї міжнар. наукової конференції). – Львів, 1998. – № 336. – С. 137-140

17. О.Біланюк, С.Трофименко. Транслітераційні манівці// Вісник Держ. ун-ту Львівська політехніка. Серія: Проблеми української термінології (Матеріали 5-ї міжнар. наукової конференції). – Львів, 1998. – № 336. – С. 134-135

18. Проект ДСТУ Транслітерування українських літер латинськими. – друга редакціця, Інст. Фунд. досліджень УНА: К., 2002

19. Р.Григорчук. Транслітерація назв населених пунктів України з «Г» та «Ґ» на англомовних картах// Проблеми української термінології (Збірник наукових праць учасників 8-ї Міжнародної наукової конференції). – Львів, Нац. ун-т «Львівська політехніка», 2004, С. 23-25

20. Є.Кобилянський, А.Кобилянський. Українська латиниця для інтернету// Проблеми української термінології (Збірник наукових праць учасників 9-ї Міжнародної наукової конференції). – Львів, Нац. ун-т «Львівська політехніка», 2006. – С. 120-122

21. Б.Рицар, Р.Рожанківський, Р.Микульчик. Транслітерування українських текстів з кирилиці в латиницю// Вісник Нац. ун-ту «Львівська політехніка». Серія: Проблеми української термінології. – Львів, 2008. – № 620. – С. 55-61

Голова ТК 19  «Науково-технічна

термінологія», керівник роботи                           ______________Б. Рицар

                                  

Відповідальний секретар ТК 19

відповідальний виконавець                                ______________Р. Рожанківський

Відгуки на проект ДСТУ

► відгук Інституту української мови НАН України

► відгук Міністерства внутрішніх справ України

Лист Заступника Міністра МВС України від 13.05.09	Лист від Державного департаменту у справах громадянства, імміграції  та реєстрації фізичних осіб «Про опрацювання проекту ...» (с. 1) від 5.05.09	Лист від ДДГІРФО «Про опрацювання проекту ...» (с. 2) від 5.05.09
Лист від Департаменту Державтоінспекції МВС України від 27.04.09	Зауваження та пропозиції ДНДІ МВСУ до проекту від 13.05.2009

Матеріали з проблем транслітерації на сторінці ТК

Біланюк О., Трофименко С. Транслітераційні манівці // Вісник Нац. ун-ту «Львівська політехніка». Серія «Проблеми української термінології» – 1998. – № 336. – С. 134–135.

Д'яков А. Українська латинка та її практичне застосування // Вісник Нац. ун-ту «Львівська політехніка». Серія «Проблеми української термінології» – 1998. – № 336. – С. 135–137.

Рожанківський Р., Мисак Р. Засади та реалізація кирилично-латиничної транслітерації українських назв і текстів // Вісник Нац. ун-ту «Львівська політехніка». Серія «Проблеми української термінології» – 1998. – № 336. – С. 137–140.

Рицар Б., Рожанківський Р., Микульчик Р. Транслітерування українських текстів з кирилиці в латиницю // Вісник Нац. ун-ту «Львівська політехніка». Серія «Проблеми української термінології» – 2008. – № 620. – С. 55–61.

Вакуленко М. Транслітерація і трансплагіатація (лист до редакції) / М. Вакуленко // Вісник Нац. ун-ту «Львівська політехніка».Серія «Проблеми української термінології» – 2009. – № 648. – С. 139–142.

Рицар Б., Рожанківський Р., Микульчик Р. Відповідь на лист М. Вакуленка // Вісник Нац. ун-ту «Львівська політехніка». Серія«Проблеми української термінології» – 2009. – № 648. – С. 143–146.

Ткачук М. «Буква закону» для звуків: Кабмін затвердив єдині правила «української латинки»  / Марина Ткачук  // Україна молода: щоденна інформаційно-політична газета – 02.02.2010р. – №019. – Інтернет-сторінка газети «Україна молода». – 02.2010. – Режим доступу: http://www.umoloda.kiev.ua/number/1586/180/55866/

Про впорядкування транслітерації українського алфавіту латиницею // Постанова Кабінету Міністрів України від 27 січня 2010 року № 55 м. Київ

Ментинська І. Транслітерація власних назв як лінгвістичний ідентифікатор / Ірина Ментинська // Вісник Нац. ун-ту «Львівська політехніка». Серія «Проблеми української термінології» – 2010. – № 676. – С. 45–48.