ТРАНСЛІТЕРАЦІЯ ЧИ ЛАТИНСЬКА АБЕТКА ДЛЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ


Ярослав Михайлишин



Попередні завваги
При транслітерації українських географічних та інших власних імен з кирилиці на латинку постають певні труднощі. Енциклопедія Українознавства (Сарсель) подає три різні транслітерації (до якої мови?). Ці труднощі, до певної міри, можна усунути, створивши для української мови латинську абетку. Тут не мається на увазі позбутися кирилиці, а лише надати латинській азбуці “право присутности”.
При такій “присутності” в нас латинки всі українські власні імена в мовах, які вживають латинку, мали би лише одну форму. Правдоподібно, вимова тих імен в різних мовах би була різною, але це нічого не міняє, бо так воно є й тепер. Власні імена мов, які вживають латинку, можна би писати в українських терстак так, як в оріґиналі, себто, латинкою. Не думаю, що це є зарадикальна пропозиція, бо вже тепер в Україні таке часто зустрічається.
Найбільше поширена комп’ютерна клявіятура, принаймні, на т. зв. заході, має 26 латинських букв. Англійська та багато інших мов вживають цю клавіятуру без змін, а деякі мови потребують менші, чи більші модифікації, що завжди пов’язане з певними невигодами, з якими ми добре знайомі. Тут пропонується латинська абетка для української мови, яка не потребує жодних змін в тій клявіятурі.
Основи пропонованої абетки
1. Абетка не має бути пристосуванням абетки якоїсь іншої мови, а повинна якнайбільше віддзеркалювати кирилицю.
2. Фонетичний принцип українського правопису повинен бути затриманий. Оскільки можливо, кожний звук повинен передаватися одною буквою, або тими самими сполученнями букв і кожна буква, чи сполучення букв, повинні представляти лише один звук.
3.  Букви, оскільки можливо, повинні передавати ті звуки, які вони передають в інших, головно, слов’янських мовах.
4. Відсутність понадбуквових знаків.
5. Комп’юторна клявіятура не потребує жодних приспосувань.
Українська латинка
В українській кирилиці 33 букви
а, б, в, г, ґ, д, е, є, ж, з, и, і, ї, й, к, л, м, н, о, п, р, с, т, у, ф, х, ц, ч, ш, щ, ь, ю, я, (вживається також апостроф та рідше знак наголосу). Їх пропонується передавати латинською абеткою так:
!. Букви              а, б, в, г, ґ, д, е, з, к, л, м, н, о, п, р, с, т, у, ф, х, ц
  як                      a, b, v, h, g,d, e, z, k, l, m, n, o, p, r,  s, t, u,  f,  x,  c
(baran, vona, holova, ganok, dax, zvuk, mova, pava, son, tut, fuga, xata, cukor)
2. Букви            и, і, й
  як                     y, i,  j       (lyce, joho, bilyj, kyj)
a)Тому, що буквам и та і найліпше відповідають латинські та і, букву й передається як j. В той спосіб уникається плутанина (й в одному місці y, в іншому i і т. п.) й так воно є, здається, у всіх слав’янських мовах та багатьох европейських і інших.
б) Буква і в українській мові часом пом’якшує попередню приголосну, як в слові ніс (від нести), іншим разом ні, як в слові ніс (від носа). Питання, чи латинкою ми повинні писати njis (див. 5. нижче, де пропонується вживати для знаку м’якшення) в першому випадку, а nis в другому (так само tjik від текти і  tik від току, voljiv від воліти і  voliv від воли), дискусійне. По мойому так, щоби зберегти правильну вимову цих слів.
3. Букви              ж,   ч,   ш,   щ
  як                      zh, ch, sh, sch (zhaba, vechir, mashyna, schaslyvyj)
Тут (з “економічних” причин) пропонується писати sch замість точнішого shch (в українській, здається, немає слів, в яких с стоїть перед ч).
4. Букви              є,  ї,   ю,   я
  як                       je, ji,   ju, ja     (jedvab, Kyjiv, junyj, jakir)
5. Букву             ь
  як                      j      (midj, blyzjko, kinj, ljaljka, xodytj, kinecj)
Це може здаватися незвичайним, але пишемо kоnjа, то чому не kinj. Зрештою, в хорватській вживається lj (iscelitelj, valjda, malj).
6. Апостроф пропонується вживати:
а) за існуючими правилами (b’je, ob’jizd, m’jaso, v’jazaty, pir’ja, bur’jan)
б) в словах, як z’hadaty (згадати), щоби їх відрізнити від zhadaty (жадати)
в) в словах, як Uzh’horod (Ужгород), в яких після ж є г
г) дж та дз часом вимовляються, як один звук (дзвін, джерело), іншим разом окремо (надземний, відживати), чи варта латинкою писати dzvin, dzhelelo та nad’zemnyj, vid’zhyvaty питання також дискусійне, по мойому - так.
Otzhe, proponujetjsja ukrajinsjka latynka z 26 bukv - a, b, c, d, e, f, g, h, i, j, k,  l. m, n, o, p, q, r, s, t, u, v, w, x, y, z. Dvi bukvy, q i w, mozhutj zdavatysja zajvymy, odnache vony znadobljatjsja dlja pysannja, holovno, vlasnyx imen, takyx jak Wagner, Quisling i t. p.
Кінцева заввага
Запропонована вгорі латинська абетка, здається, нічого не міняє, знаки кирилиці замінені знаками латинської абетки. Тут я пропоную деякі зміни. які би можна ввести. Напевно дехто може запропонувати ще інші корисні зміни до моєї пропозиції, про які я би радо хотів почути, не вважаю, що моя пропозиція є “останнє слово”.


http://www.ji-magazine.lviv.ua/luch/myxajlyshyn.htm


Українська латиниця як засіб представлення державної мови в міжнародному спілкуванні



Як написати бідному американцеві (китайцеві, парагвайцеві, камерунцеві) українські власні назви? За світовими стандартами та угодами (зокрема резолюціями ООН: іV/20 - "Про зменшення кількості екзонімів" та V/13 - "Про переважність національних офіційних форм географічних назв") власні назви в іншомовних текстах зберігають автентичне написання: San-Jose (місто в США), Cojіjo (провінція Канади), Katja (шоколадка фірми "Bossner"), Katowіce, Ajax, Juventus, Hong Kong, Нercules Poіrot тощо. Якщо ж вихідна форма написана нелатинською абеткою, то її заведено транслітерувати латиницею цієї жмови. Навіть назви національних меншин записуються за цими правилами. А ми ж держава - не чиясь колонія...
Втім, українці привчилися запопадливо калічити свої власні назви на догоду іншим під впливом російськоі мови, яка найбільше порушує це правило: Львів - Львов, Київ - Киев тощо. Тільки за "старшу" мову тепер править англійська. Ось так, наприклад, готель "Ukraіna" набуває англо-російського вигляду (правильно - Ukrajіna). Ось як добре ми знаємо державну мову. Ось як гаряче любимо "українську"... А про безглуздість словопотвори Kyіv (К'ів/Каів/Кийв/Киів) свідчить хоча б те, що самі ж англійці її не сприймають.
А як бути з читанням? Наприклад, англійський дво-знак ch [ч] може прочитуватись: [ш] (attach, Chіcago), [x] (Loch-Ness, Gallacher), [к] (Chrіsty). Отже, мрії фонетично підлаштуватися під іншу мову (тобто забезпечити "легке" - навіть для невігласів - читання) є нездійсненними. Справді, англійська літера y ("вай") трохи відрізняється від української и; англійська u - це не те саме, що українська у; англійська та українська е - це теж "дві різниці"... Недаремно навіть такі одіозні трансформаційні схеми, як таблиця Бібліотеки Конгресу США (LoC), хоч-не-хоч, змушені вводити нові букви-двознаки, яких немає в англійській мові: zh, kh тощо. Отож, залишитися в рамках англійськоі мови неможливо.
Тому для міжнародного запису українських реалій, які підлягають юрисдикції нашої держави, потрібна транслітерація в межах української ж мови (аналогічно до сербохорватської), а не транскрибування "старшою" мовою - адже основною вимогою офіційного спілкування (документи, телекомунікаційні мережі, інформаційні банки тощо) є еквівалентність кириличного та латиничного записів. Наприклад, в англійській транскрипції ("правило бур'яка", "феномен пана Коцького", "синдром Мартина Борулі", "хвороба Булькіна") Зайцев спотворюється в "Заітсева", Левитський "ототожнюється" з Левицьким, а Черняцький "помножується" аж ушістнадцятеро!
Офіційна назва Чехії англійською мовою - Czech Republіc. і ніхто не бідкається, що якийсь міфічний англомовний грамотійко прочитає це як "Кзеч". Не зламали язика англо-американці ні на іспанському Хіхоні (Gіjon), ні на словенській Любляні (Ljubljana), ні на боснійському Сараєві (Sarajevo). Хіба тільки ми не слов'яни і навіть не європейці?
Принципи та набутий досвід транслітерації були узагальнені Термінологічною комісією з природничих наук Київського університету імені Тараса Шевченка (ТКПН) та затверджені 18.10.1995 року Держстандартом України - єдиною повноважною інституцією України в цьому питанні. Розробка ТКПН була схвалена Комісією ВР з питань культури і духовності, Міжнародною конференцією з топоніміки (Київ, 1995), Міжнародним комітетом інституту відкритого суспільства (OSі/HESP), Міжнародною конференцією "Питання сучасної ономастики" (Дніпропетровськ, Україна, 1-3 жовтня 1997 року). Переваги цієї таблиці відзначили й фахівці з Лондонського університету та Британської бібліотеки. 11.07.1996 року Держстандарт доручив ТКПН внести зміни в українську частину міждержавного транслітераційного стандарту ГОСТ 16876-71 (Ст. СЭВ 1362-78), а згодом українська латиниця (УЛ) увійшла в Програму міждержавної стандартизації на 1998-2000 рр.
Ось транслітераційна таблиця УЛ (без транскрипційної частини):
А а - А аБ б - B bВ в - V v
Г г - Gh ghҐ ґ - G gД д - D d
Е е - E eЄ є - Je jeЖ ж - Zh zh
З з - Z zИ и - Y yІ і - I i
Ї ї - Jі jіЙ й - J j*К к - K k
Л л - L lМ м - M mН н - N n
О о - О оП п - P pР р - R r
С с - S sТ т - T tУ у - U u
Ф ф - F fХ х - Kh khЦ ц - С с
Ч ч - Ch chШ ш - Sh shЩ щ - Shh shh
Ю ю - Ju juЯ я - Ja jaЬ ь - J j**

* - на початку слова, після голосних та апострофа
** - після приголосних
Апостроф уживається перед йотованими ja, ju, je, ji, jo та на межі складених слів для розрізнення йотованих і сполук j із голосними: Volynj'avto.
Подана схема легко узагальнюється для білоруської та російської мов (мінімальні зміни у відповідних частинах ГОСТ 16876-71). Держстандарт Росії підтримав УЛ (лист N 510-34/268 від 12.05.1997) - навіть з огляду на те, що вона не зорієнтована на російську мову.
Практичний додаток до цього стандарту - комп'ютерна програма "Українська латиниця" (Свідоцтво N 21 ДААСП України). Доба папірусів минула - і щоб не "потонути" в інформаційному потоці, без такоі програми не обійтися під час роботи з численними інформаційними банками, документами та друкованою продукцією. Її замовили ряд установ і міністерств, серед яких - МВС України, Міністерство зовнішніх економічних зв'язків та головна бібліотека України - Національна бібліотека імені Вернадського.
Чи довго ще будемо в Європі такими собі Пилипом з конопель або тією Дунькою, які не тямлять (або не хочуть) написати свое ім'я державною мовою і зневажають відповідні конституційні норми та міжнародні угоди? Настав час увести латиницю і в український правопис - як це зроблено в Японії, Китаї, Болгарії та інших країнах із нелатинською графікою.
Максим ВАКУЛЕНКО,
кандидат фізико-математичних наук, доцент Київського державного
лінгвістичного університету

http://hostmaster.net.ua/docs/UL.html